Список месопотамських божеств

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Месопотамські боги

Релігійні уявлення давньої Месопотамії формували складну й багаторівневу систему божеств та надприродних істот, які відігравали ключову роль у світогляді, культовій практиці та політичній ідеології мешканців регіону. Месопотамські боги вважалися активними учасниками космічного й людського порядку, відповідальними за природні явища, суспільні інститути та долі окремих осіб і цілих держав. Божества в давній Месопотамії були майже виключно антропоморфними. Вважалося, що вони володіють надзвичайними силами й часто уявлялися величезними за фізичними розмірами. Божества зазвичай носили мелам (шум. 𒀭𒈨𒉈, трансліт. ^dme-lam₂) — неоднозначну субстанцію, яка «вкривала їх жахливим сяйвом» і яку також могли мати герої, королі, велетні та навіть демони. Як шумерська, так і аккадська мови містять багато слів для вираження відчуття «ні», зокрема слово «пулухту» (аккад. 𒉎, трансліт. puluḫtu), що означає «страх». Божества майже завжди зображувалися в рогатих шапках, що складалися з до семи накладених одна на одну пар бичачих рогів. Також їх іноді зображували в одязі з майстерно вшитими декоративними золотими та срібними орнаментами^[2][3].

Окрім власне божеств, месопотамський релігійно-міфологічний комплекс охоплював первісні істоти, чудовиська та апотропеїчних духів. Ці постаті, не завжди трактовані як божества у строгому сенсі, були невід'ємною складовою міфологічних уявлень, культової практики та концепцій космічного порядку.

Давні месопотамці вірили, що їхні божества живуть на небі, проте статуя бога, яка мала стояти посередині храму, була фізичним втіленням божества на землі. Таким чином, культовим статуям приділяли постійну турботу й увагу, а для догляду за ними призначали спеціальну групу жерців. Ці жерці одягали статуї, проводили перед ними бенкети, щоб вони могли «їсти». Храм божества вважався його буквальним місцем проживання. Боги мали човни — повнорозмірні баржі, які зазвичай зберігалися всередині їхніх храмів і використовувалися для транспортування культових статуй водними шляхами під час різних релігійних свят. Боги також мали колісниці, які використовувалися для перевезення культових статуй суходолом. Іноді культову статую божества везли на місце битви, щоб воно могло спостерігати за її перебігом. Вважалося, що головні божества месопотамського пантеону беруть участь у «зборах богів», на яких ухвалювали всі свої рішення. Ці збори розглядали як божественний відповідник напівдемократичної законодавчої системи, що існувала за часів Третьої династії Уру (прибл. 2112―2004 рр. до н. е.)^[4][5].

Месопотамський пантеон значно еволюціонував упродовж своєї історії. Загалом історію месопотамської релігії можна поділити на чотири етапи. Протягом першої фази, що почалася в IV тисячолітті до н. е., сфери впливу божеств зосереджувалися переважно на базових потребах людського виживання. Під час другої фази, яка припала на III тисячоліття до н. е., божественна ієрархія стала більш структурованою, а до пантеону почали входити обожнювані царі (наприклад, Ґільґамеш). У третій фазі, у II тисячолітті до н. е., поширенішими стали боги, яким поклонялися окремі особи, а також божества, пов'язані з простолюдом. Протягом четвертої й останньої фази, у I тисячолітті до н. е., боги стали тісно асоціюватися з конкретними людськими імперіями та правителями. Із клинописних текстів було відновлено імена понад 3000 месопотамських божеств. Багато з них походять із довгих списків, складених давніми месопотамськими переписувачами. Найдовшим із таких списків є текст під назвою An = Anum^[en] — вавилонська наукова праця, що містить імена понад 2000 божеств. Хоча його іноді помилково вважають простим переліком шумерських богів з їхніми аккадськими відповідниками, цей текст мав на меті подати інформацію про взаємини між окремими богами, а також короткі пояснення їхніх функцій. Окрім подружжя та дітей богів, у ньому також перелічено їхніх слуг^[6][7][8].

Для опису груп божеств використовувалися різні терміни. Колективний термін ануннаки вперше засвідчений у часи правління Гудеа та Третьої династії Уру^[9][10]. Зазвичай ним позначали головних божеств неба і землі, наділених величезною силою, яких вважали тими, що «визначають долі людства» (таблиці долі). Гудеа описував їх як «ламма» (божества-покровителі) усіх країн". Хоча в сучасній науковій літературі подекуди вважають, що в окремих контекстах цей термін застосовували до хтонічних божеств Підземного світу, ассиріолог Діна Кац вважає таке трактування необґрунтованим, зауважуючи, що воно повністю спирається на міф про «Спуск Інанни в підземний світ^[en]», який не суперечить загальноприйнятому розумінню ануннаків і не ідентифікує їх однозначно як богів Підземного світу. Однозначні згадки про ануннаків як хтонічних істот походять із хурритських, а не месопотамських джерел, у яких цей термін застосовувався до окремого класу хурритських богів. Ануннаки згадуються головно в літературних текстах, і досі знайдено дуже мало доказів існування будь-якого окремого культу, пов'язаного з ними, оскільки кожне божество, яке могло вважатися ануннаком, мало власний індивідуальний культ^[11]. Аналогічно, досі не виявлено жодних зображень ануннаків як окремої групи, хоча ідентифіковано кілька зображень окремих відомих її представників. Іншим подібним колективним терміном для божеств були ігіги^[en], уперше засвідчені у старовавилонський період (приблизно 1830―1531 рр. до н. е.). Назва ігіги, імовірно, спочатку стосувалася «великих богів», але згодом почала охоплювати всіх богів Неба. У деяких випадках терміни ануннаки та ігіги використовувалися як синоніми^[12][13][14].

Семюел Крамер у своїй праці 1963 року стверджував, що трьома найважливішими божествами месопотамського пантеону в усі періоди були Ан, Енліль та Енкі^[15]. Проте новіші дослідження свідчать, що структура верхівки пантеону могла змінюватися залежно від епохи та регіону^[16]. Так, список богів із Фари вказує на те, що іноді найбільш значущою тріадою вважалися Енліль, Інанна та Енкі. Інанна також була центральним божеством в Уруці та низці інших політичних центрів у період Урука. Своєю чергою, Гудеа вважав третьою за значенням богиню Нінхурсаг, а не Енкі. Одне зі старовавилонських джерел зберігає традицію, згідно з якою царем богів був Нанна, тоді як Ан, Енліль та Енкі — лише його радниками. Ймовірно, такий погляд поділяли жерці Нанни в Урі, а пізніше — у Харрані^[17]. В одному зі старовавилонських особових імен Шамаш названий «Енлілем богів», що може відображати подібні вірування серед його духовенства, хоча, на відміну від доктрини верховенства бога Місяця, прийнятої Набонідом, ця ідея ніколи не отримувала офіційної царської підтримки. У місті Заббань на північному сході Вавилонії главою пантеону був Хадад. У першому тисячолітті до н. е. статус верховного бога Вавилонії посів Мардук, причому деякі пізні джерела взагалі опускають Ану та Енліля, стверджуючи, що Еа отримав свою владу від Мардука. У деяких нововавилонських написах статус Набу прирівнювався до статусу Мардука. В Ассирії ж верховним богом незмінно вважався Ашшур^[18][19][20].

Число сім відігравало винятково важливу роль у давній месопотамській космології^[21]. У шумерській релігії наймогутніших і найвпливовіших божеств іноді називали «сімома богами, які вирішують долю»: це Ан, Енліль, Енкі, Нінхурсаг, Нанна, Уту та Інанна^[22][23]. Багато головних божеств у шумерській міфології ототожнювалися з конкретними небесними тілами: вважалося, що Інанна — це планета Венера, Уту — Сонце, а Нанна — Місяць^[24]. Однак із планетами могли бути пов'язані й другорядні божества: наприклад, планету Марс іноді називали Сімут^[en], а Нінсіанна^[en] була божеством Венери, що принаймні в деяких контекстах розглядалося окремо від Інанни^[25][26][27].

Ім'я	Зображення	Головні культові центри	Небесне тіло	Деталі
Ан Ану		Храм Еанна[en] в місті Урук	Екваторіальне небо	Ан (шумерською), пізніше відомий як Ану (аккадською[28]), був верховним богом і «першорушієм творіння», уособленням якого було небо[29]. Він вважався першим і найвіддаленішим предком, теологічно сприймався як Бог Неба в його «трансцендентній незбагненності[a]»[30]. У деяких теологічних системах вважалося, що всі божества є нащадками Ана та його дружини Кі[en][10][29][31]. Водночас сам Ану в різних текстах (списках богів, замовляннях тощо) описувався як нащадок різних первісних істот[b], а Енліль часто мав власне складне генеалогічне дерево, окреме від Ана[32]. Хоча Ан описувався як найвищий бог[33][29], принаймні на час появи найдавніших письмових джерел головним богом з погляду реального культу був Енліль[34][35]. Тому верховенство Ану, за словами Вілфреда Г. Ламберта[en][36], «завжди було дещо номінальним». З ним асоціювався лулуданіту[c] (аккад. 𒉌𒌓 𒇻 𒇻 𒁕 𒉌 𒌅, трансліт. NA₄.⸢lu⸣-lu-da-ni-tú) — різнокольоровий камінь (червоний, білий і чорний)[37].
Енліль Нунамнір, Елліль		Храм Екур у Ніппурі	Північне небо	Енліль, пізніше відомий як Елліль, — бог вітру, повітря, землі та бурі[38] й глава всіх богів[39]. Шумери уявляли Енліля як доброзичливе, батьківське божество, яке наглядає за людством і піклується про його благополуччя[40]. Один шумерський гімн[d] описує Енліля настільки славним, що навіть інші боги не могли дивитися на нього[41][42]. Його культ був тісно пов'язаний зі святим містом Ніппур, і після розграбування Ніппура еламітами у 1230 році до н. е. цей культ занепав. Згодом роль головного божества перейняли Мардук — національний бог вавилонян[43], та Ашшур, який виконував аналогічну функцію в ассирійців[44]. Енліль асоціювався з лазуритом[37][45].
Енкі Нудіммуд, Ніншіку, Еа		Храм Е-Абзу в Еріду	Канопус, південне небо	Енкі, пізніше відомий як Еа, а також іноді званий Нудіммуд або Ніншіку, був богом підземного океану прісної води, тісно пов'язаним із мудрістю, магією, замовляннями, мистецтвом і ремеслами. Він вважався або сином Ана, або богині Намму; у першому випадку був братом-близнюком Ішкура. Його дружиною була богиня Дамгальнуна (можливо, Нінхурсаг), а серед його дітей називають богів Мардука, Асалухі[en], Енбілулу[en], мудреця Адапу та богиню Нанше. Його суккалем[en], або міністром, був дволикий бог-вісник Ісімуд. Енкі вважався божественним благодійником людства, який допоміг людям вижити під час Великого потопу. У творі «Енкі та світовий порядок» він детально впорядковує всі риси[e] цивілізованого світу. У міфі «Інанна та Енкі» він постає володарем священних ме[en] — таблиць, що охоплюють усі аспекти людського життя (іноді він опікувався таблицями долі). Енкі асоціювався з яшмою[37][45][46].
Мардук		Вавилон	Юпітер	Мардук — національний бог вавилонян. Розширення його культу відбувалося паралельно з історичним піднесенням Вавилона («Енума еліш»), і після асиміляції різних місцевих божеств, зокрема бога Асалухі[en], він зрештою став рівним Енлілю як глава пантеону[43]. Деякі пізні джерела навіть опускають Енліля та Ану, стверджуючи, що Енкі отримав своє становище від Мардука. Дружиною Мардука була богиня Сарпаніту[47][48][49].
Ашшур		Ашшур		Ашшур був національним богом ассирійців. Існує припущення, що спочатку він був обожненням міста Ашшур або пагорба, на якому воно було збудоване. Первісно він не мав зв'язків з іншими божествами й не вважався таким, що має батьків, дружину чи дітей. Єдиною богинею, пов'язаною з ним (хоча й неясним чином), була Шеруа[en]. Пізніше Ашшура було синкретизовано з Енлілем, унаслідок чого Нінліль іноді вважалася його дружиною, а Нінурта та Забаба — синами. За правління Саргона II утвердилася практика запису його імені тими самими знаками, що й ім'я Аншара — первісної істоти, яку в теології «Енума еліш» вважали батьком Ану. Ймовірно, спочатку Ашшур був локальним божеством, пов'язаним із містом Ашшур, але зі зростанням Ассирійської імперії його культ було поширено на південну Месопотамію. В ассирійських текстах титул Бел[f] застосовувався до Ашшура, а не до Мардука[50][51][52].
Набу		Борсіппа, Кальху	Меркурій	Набу був месопотамським богом переписувачів і письма. Його дружиною була богиня Ташметум[en]; також припускають його зв'язок із планетою Меркурій, хоча ці докази вважають непрямими. Згодом Набу почали асоціювати з мудрістю та сільським господарством. У старовавилонський і ранній каситський періоди його культ був поширений переважно в центральній Месопотамії (Вавилон, Сіппар, Кіш, Дільбат, Лагаба[en]), мав обмежене поширення на периферії (Сузи в Еламі, Марі в Сирії) і майже не засвідчений у таких містах, як Ур і Ніппур, що різко контрастує з пізнішими даними. У I тисячолітті до н. е. Набу став одним із найвизначніших богів Вавилонії. В Ассирії його значущість зросла у VIII—VII століттях до н. е. У Кальху та Ніневії його ім'я зрештою почало частіше з'являтися в особових іменах, ніж ім'я головного ассирійського бога Ашшура. Він також замінив Нінурту як головне божество Кальху. У нововавилонський період деякі написи, зокрема часів Навуходоносора II, свідчать, що Набу міг мати пріоритет навіть над Мардуком. Його культ поширився й за межі Межиріччя — до Пальміри, Ієраполя, Едеси, Дура-Европоса, а також до Єгипту, зокрема до Елефантини, де наприкінці I тисячоліття до н. е. він був найчастіше згадуваним іноземним богом після Ягве[53][54].
Нанна Ензу, Зуен, Суен, Сін		Храм Е-кіш-ну-галь в Урі та інший храм у Харрані	Місяць	Нанна, Ензу або Зуен («Володар мудрості») шумерською, пізніше відомий як Суен і Сін аккадською, — давньомесопотамський бог Місяця. Він був сином Енліля та Нінліль, і один з його найвідоміших міфів оповідає про його зачаття та шлях із Підземного світу до Ніппура. Теологічна система, у якій Нанна, а не Енліль, виступає царем богів, відома з текстів старовавилонського періоду; у збереженому фрагменті Енліль, Ану, Енкі та Нінхурсаг слугують його радниками разом із його дітьми — Уту та Інанною[55]. Інші згадки про Нанну в такому статусі трапляються в особових іменах і різних текстах; деякі з них навіть стверджують, що він володіє «владою Ану та владою Енліля». Вілфред Ламберт[en] припускав, що духовенство в Урі та Харрані вважало Нанну верховним богом[56][18][57].
Уту Шамаш		Храми Е-Баббар у Сіппарі та Ларсі	Сонце	Уту, пізніше відомий як Шамаш, — давньомесопотамський бог Сонця, якого також шанували як бога істини, справедливості та моралі. Він був сином Нанни та братом-близнюком Інанни. Вважалося, що Уту бачить усе, що відбувається протягом дня, і допомагає смертним у скруті. Разом з Інанною він виступав виконавцем божественного правосуддя[58][59].
Інанна Іштар		Храм Еанна в Уруці, хоча вона також мала храми в Ніппурі, Лагаші, Шуруппакі, Забаламі та Урі	Венера	Інанна, пізніше відома як Іштар, була шумерською богинею любові, сексуальності, проституції та війни, а також божественним уособленням планети Венера[60] — ранкової та вечірньої зорі. Дані про її походження різняться[61]: у більшості міфів вона постає донькою Нанни та Нінгаль, однак в інших оповідях є донькою Енкі або Ана від невідомої матері. Шумери створили про неї більше міфів, ніж про будь-яке інше божество. Значна частина цих міфів зосереджена на її спробах узурпувати контроль над сферами впливу інших богів[62]. Найвідомішим є міф про її спуск у Підземний світ, де вона намагається завоювати володіння своєї старшої сестри Ерешкігаль, але натомість її вбивають сім суддів Підземного світу. Вона повертається до життя лише завдяки втручанню Енкі, тоді як її чоловік Думузі змушений посісти її місце в Підземному світі. Разом зі своїм братом-близнюком Уту Інанна була виконавцем божественного правосуддя[63][64][65][66].
Нінхурсаг Дамгальнуна, Нінмах		Храм Е-Мах в Адабі, Кеш[en]		Нінхурсаг («Володарка гірських хребтів»), також відома як Дамгальнуна, Нінмах, Нінтур та Аруру, була месопотамською богинею-матір'ю. Її основні функції були пов'язані з народженням (але зазвичай не з вигодовуванням і вихованням дітей, за винятком джерел із раннього Лагашу) та творінням. Опис її як «матері» не завжди стосувався материнства в буквальному сенсі або походження інших божеств; іноді це радше відображало її повагу й авторитет як старшого божества — подібно до того, як до головних чоловічих богів, зокрема Енліля чи Ану, зверталися як до «батьків». Деякі смертні правителі називали Нінхурсаг своєю матір'ю — явище, засвідчене вже за правління Месіліма з Кіша (близько 2700 року до н. е.). Вона вважалася дружиною Енкі, хоча в окремих місцях, зокрема в Ніппурі, її чоловіком натомість був Шульпає. Первісно жодне місто не мало Нінхурсаг як богиню-покровительку. Згодом її головним храмом став Е-Мах в Адабі, який спочатку був присвячений другорядному чоловічому божеству Ашгі[en]. Вона також асоціювалася з містом Кеш, де замінила місцеву богиню Нінтур і де її іноді називали «Белет-ілі з Кеша» або «та, що з Кеша». Імовірно, її емблемою був символ, подібний до пізнішої грецької літери омега[67][68].
Нінурта Нінґірсу		Храм Е-шу-ме-ша в Ніппурі, Гірсу, Лагаш, та пізніше Кальху в Ассирії	Сатурн, спочатку Меркурій	Нінурта, також відомий як Нінґірсу, був месопотамським богом-воїном, якого шанували в Шумері з найдавніших часів[69]. Він вважався захисником богів у боротьбі з птахом Анзу після того, як той викрав Таблицю доль у його батька Енліля, а також героєм міфу, відомого з численних згадок, у якому він знищує групу воїнів, відомих як «Убиті герої[g]»[70]. Окрім воєнної функції, Нінурта був богом землеробства та покровителем хліборобів. В епічній поемі Lugal-e[en] він убиває демона Асага й за допомогою каміння формує русла Тигру та Євфрату, роблячи їх придатними для зрошення. Його основними символами були птах, що сидить, і плуг[71][72][73].
Нергал		Храм Е-Меслам у Куті та Машкан-шапір[en]	Марс	Нергал асоціювався з Підземним світом і зазвичай вважався чоловіком Ерешкігаль. Він також був пов'язаний з лісовими пожежами (і ототожнювався з богом вогню Гібілом), лихоманками, чумою та війною. У міфах Нергал постає джерелом руйнування й спустошення. У нововавилонський період у багатьох офіційних документах Нергала згадували одразу після верховних богів Мардука та Набу й перед такими визначними божествами, як Шамаш і Сін[74][75][76].
Думузі Таммуз		Бад-Тібіра та Куара[en]		Думузі, пізніше відомий у перекрученій формі як Таммуз, був давньомесопотамським богом пастухів і головним супутником богині Інанни. Його сестрою вважалася богиня Гештінанна. Окрім пастушої функції, Думузі був сільськогосподарським божеством, пов'язаним із ростом рослин[77]. Народи Давнього Близького Сходу пов'язували його з весною — періодом родючості та достатку, тоді як улітку, коли земля ставала сухою й безплідною, вважалося, що Думузі «помирає». У місяць Думузі[h], який припадав на середину літа, по всьому Шумеру оплакували його смерть. На Близькому Сході було поширено велику кількість популярних оповідей, присвячених цьому мотиву[78][79][80].
Ерешкігаль		Кута	Гідра	Ерешкігаль була царицею месопотамського Підземного світу. Вона мешкала в палаці, відомому як Ганзір. У ранніх оповідях її чоловіком був Гугаланна — персонаж із невизначеним характером, тоді як у пізніших джерелах цю роль перебрав північний бог Нергал. Її брамником (охоронцем брами до її храму) був бог Неті[en], а суккалем[en] — Намтар[en]. У поемі «Спуск Інанни в підземний світ[en]» вона відкриває розділ, присвячений божествам Підземного світу[81][82][83][84].
Гула та Нінісіна, Нінтінугга, Нінкаррак		Храм Е-галь-мах в Ісіні та інші храми в Ніппурі, Борсіппі, Ашшурі, Сіппарі, Уммі		Чільне місце в месопотамському пантеоні посідали богині-цілительки, яких вважали божественними покровительками лікарів. Серед них вирізняють: Нінтінуггу — «володарку, що оживляє мертвих», яку шанували в храмі Нінліль у Ніппурі; Нінісіну, яка, крім функцій цілительки, була також богинею міста Ісін; Нінкаррак, імовірно аккадського, а не шумерського походження, культ якої існував у Сіппарі; Гула («велика») з Умми, яка, можливо, спочатку була не окремою богинею, а титулом. Зрештою Гула стала найвизначнішою богинею-цілителькою, і з нею іноді синкретизували інших богинь лікування, хоча в списку богів An = Anum[en] Гула, Нінкаррак[en] і Нінтінугга постають як окремі божества зі своїми дворами. Собаки асоціювалися з багатьма богинями зцілення; зокрема Гулу в мистецтві часто зображали з собакою, що сидить поруч із нею[85][86].
Бау		Лагаш, Кіш		Бау була провідною богинею Лагаша, і деякі його царі вважали її своєю божественною матір'ю. Вона також виконувала функції богині-цілительки, хоча, на відміну від інших богинь цього кола, набула їх лише на певному етапі своєї історії. Бау була дружиною Нінґірсу й набула особливої популярності в третьому тисячолітті до н. е. в державі Лагаш. За правління Гудеа її статус було піднесено до рівня, рівного Нінґірсу, а саму богиню названо «Царицею, що вирішує долю в Гірсу». Це зробило її найвищою богинею місцевого пантеону Лагаша, вище за Нанше. За Третьої династії Уру вона була другою за значущістю «божественною дружиною» після Нінліль, причому деякі джерела навіть ставлять її вище за Нінґірсу. Хоча первісний лагашський культ Бау занепав разом із містом, вона зберігала важливе значення в Кіші в північній Вавилонії, куди її культ був перенесений у старовавилонський період. Там її чоловіком став місцевий бог Забаба, і Бау залишалася головною богинею міста аж до нововавилонського часу[87].
Ішкур Адад, Хадад		Каркар[en], Ашшур, Курбаїль		Ішкур, пізніше відомий як Адад або Хадад (від кореня hdd — «гриміти»), був месопотамським богом бурі та дощу. У північній Месопотамії, де сільське господарство значною мірою залежало від опадів, він був одним із найвизначніших божеств, і навіть на півдні належав до кола «великих богів». У списках богів його позиція подібна до Сіна, Шамаша та Іштар. Ішкур засвідчений як бог Каркара вже в період Урука, однак такі свідчення, як теофорні імена, вказують на те, що популярність бога погоди зросла лише в пізніші періоди під аккадським іменем. Хадад як ім'я бога погоди вже засвідчений у ранніх джерелах з Ебли. У Месопотамії ці два божества почали зливатися в саргонічний період, і в часи Третьої династії Ур провести чітку межу між ними було вже майже неможливо. Якщо в північних текстах наголос робився на доброзичливому характері бога погоди як подателя дощу, то на півдні він частіше асоціювався з руйнівними погодними явищами, зокрема пиловими бурями, хоча навіть там йому приписували здатність сприяти росту рослин у незрошуваних районах. Ішкура вважали сином Ана, хоча рідше його також називали сином Енліля. Його дружиною була Шала, а суккалем[en] — Німгір, обожнена блискавка. Окрім функцій бога погоди, Хадад був також богом закону та охоронцем клятв, а також богом ворожіння, зокрема екстиспіції[i]; у цих ролях його асоціювали з Шамашем. У Заббані, місті на північному сході Вавилонії, він вважався главою місцевого пантеону. В ассирійських джерелах Ішкур був тісно пов'язаний з військовими кампаніями царів, а Курбаїль на північному кордоні імперії вважався його найважливішим культовим центром у новоассирійський період. У списках богів іноземні боги погоди — хурритський Тешуб, каситський Буріяш або угаритський Ваал — розглядалися як його еквіваленти[88][89].
Іштаран		Дер		Іштаран був видатним богом — покровителем шумерського міста-держави Дер, розташованого на схід від Тигру на кордоні між Месопотамією та Еламом. Його дружиною була богиня Шаррат-Дері, ім'я якої означає «Цариця Дера», або, за альтернативною традицією, Манзат — богиня веселки. Його суккалем[en] був бог-змія Нірах[en]. Іштарана вважали божественним суддею, і про царів говорили, що вони «чинять правосуддя як Іштаран». Текст пізнього ранньодинастичного періоду закликає його вирішити прикордонну суперечку між містами Лагаш і Умма. В одному зі своїх написів цар Гудеа з Лагаша згадує, що встановив святилище Іштарана в храмі Нінґірсу в Гірсу та описує його як бога справедливості. На кудурру — межових каменях — Іштарана часто зображували у вигляді змія, яким міг бути як Нірах, так і сам Іштаран. Не виключено також, що він ототожнюється з божеством зі зміїною нижньою частиною тіла, відомим із циліндричних печаток. У ритуалі, пов'язаному з храмом Екур у Ніппурі, Іштаран виступає як «бог, що вмирає», і прирівнюється до Думузі; подібна згадка трапляється й у пізньому тексті з Ашшура. Його загальнодержавний культ занепав у середньовавилонський період, хоча він і надалі згадувався в документах, зокрема в новоассирійських земельних наданнях. У самому Дері Іштарана продовжували шанувати й у пізніші часи[90][91][92].
Наная		Урук та Кіш	Північна Корона	Наная була богинею любові, зокрема еротичної любові та хтивості. Її часто закликали в закляттях, пов'язаних із цією сферою, а її культ був широко поширеним, про що свідчать численні згадки в текстах. Вона також виконувала заступницькі функції та вважалася «володаркою ламма» — класу другорядних богинь-захисниць, здатних заступатися за людей[93][94]. Ці ролі вона поділяла з Ніншубур. Наная була тісно пов'язана з Інанною/Іштар, однак не ототожнювалася з нею повністю: обидві богині часто з'являються поруч в одних і тих самих текстах. Так, у Ларсі Інанна, Наная та Нінсіанна[en] функціонували як окремі божества, тоді як у списках богів Наная постає серед придворних Інанни, зазвичай після Думузі та Ніншубур. У пізніх джерелах Наная та Іштар іноді розглядаються як богині рівного статусу. У нововавилонському Уруці Наная була одним із найважливіших божеств і зберігала цей статус також за перського панування; існують докази її шанування і в селевкідський та парфянський періоди, аж до 45 року н. е.[95][96][97].
Нанше		Лагаш		Нанше була богинею, пов'язаною з державою Лагаш, чий культ занепав разом із втратою політичного значення цього міста. Вона вважалася донькою Енкі та сестрою Нінґірсу. Нанше асоціювалася з ворожінням і тлумаченням снів, а також із турботою про бідних і знедолених та забезпеченням точності ваг і мір. Вона була пов'язана з рибою та водоплавними птахами. Перша династія Країни Моря[en] відродила або продовжила її культ, надавши їй статус царської богині-покровительки[98][99].
Ніназу		Ешнунна та Енегі[en]		Ніназу був богом, якого вважали або сином Ерешкігаль, або сином Енліля та Нінліль. Він також був батьком Нінґішзіди[100]. Ніназу тісно пов'язували з Підземним світом, і деякі дослідники навіть називали його найдавнішим месопотамським божеством, асоційованим із цією сферою, хоча точніше буде сказати, що в ранніх віруваннях не існувало єдиної загальноприйнятої версії відповідних міфів і культів, а різні божества — як чоловічі, так і жіночі — правили Підземним світом у різних регіонах і періодах. Ніназу також був богом-воїном, подібним до Нінурти, і мав титул «царя змій». Його шанували в Ешнунні в III тисячолітті до н. е., але згодом він був витіснений там Тішпаком — божеством іноземного походження з подібними рисами та атрибутами. Ніназу також вшановували в Енезі в південному Шумері. Його божественним звіром був мушхушшу — змієподібний дракон, який згодом асоціювався також із Тішпаком, Мардуком (а відповідно й Набу), а після руйнування Вавилона Сіннахерібом — і з Ашшуром[101][102][103].
Нінліль		Ніппур, Ашшур, Кіш, Хурсанкалама		Нінліль була дружиною Енліля, володаря богів. Вона не асоціювалася з жодним окремим містом і насамперед виступала як супутниця Енліля; з огляду на це її інколи вважають штучно сформованим божеством, створеним як жіночий відповідник Енліля. Водночас Нінліль приписували владу, рівну владі її чоловіка: в одній поемі вона заявляє: «Як Енліль є вашим господарем, так і я — ваша господиня». У документах періоду Ур III вважалося, що Нінліль здатна визначати долі подібно до Енліля, і ця божественна пара спільно розглядалася царями як джерело царської влади. Богиню Суд, покровительку Шуруппака, з часом почали ототожнювати з Нінліль, а міф «Енліль та Суд» пояснює, що Суд було ім'ям богині до її шлюбу з Енлілем. Проте первісно Суд була незалежним божеством, близьким за характером до Судаг — іншого імені дружини Шамаша; плутанина між цими постатями відображена в міфі, де Ішум[en], зазвичай вважаний сином Шамаша, постає сином Нінліль[104][105][106].
Ніншубур		Аккіль; шанувалася з Інанною як її суккаль	Оріон	Ассиріологи вважають Ніншубур найчастіше шанованим суккалем[en] («візиром») — типом божества, що служив особистим помічником іншого бога. Її господинею була Інанна[107], і численні тексти свідчать про їхню особливу близькість; один із них навіть надає Ніншубур титул «улюблений візир», ставлячи її вище за інших родичів Інанни, окрім її чоловіка Думузі[108]. У списках богів Ніншубур незмінно з'являється першою серед придворних Інанни, зазвичай перед Нанаєю[109]. Її зображували як таку, що здатна «втихомирити» Інанну[110], і як непохитно віддану своїй господині. У шумерському міфі «Інанна та Енкі» Ніншубур рятує Інанну від чудовиськ, посланих Енкі[111][112], тоді як у «Спуску Інанни[en]» вона звертається до Енліля, Нанни й зрештою до Енкі з проханням визволити богиню[113][114]. Ніншубур вважалася мудрою порадницею як для богів, так і для людських правителів. Окрім служіння Інанні, вона також виконувала функції суккаля Ана та божественних зборів[115]. У пізнішій аккадській міфології Ніншубур була синкретизована з чоловічими божествами-вісниками Ілабратом і Папсуккалем[en][116], хоча цей процес остаточно завершився лише в селевкідський період[117]. У сфері особистої релігії вона була популярною як божество-посередник між людьми та богами вищого рангу[118][119][120].
Нісаба[en]		Ереш[en], пізніше Ніппур		Нісаба спочатку була богинею зерна та землеробства, але вже з ранньодинастичного періоду перетворилася на богиню письма, обліку та знань переписувачів. Її головне культове місто Ереш відігравало важливу роль у ранні періоди, однак після правління Шульгі майже повністю зникає з джерел. Згадки про Нісабу спорадично трапляються й на заході — аж до Ебли та Угариту, хоча невідомо, чи її активно шанували за межами Марі. Нісаба вважалася матір'ю богині Суд, синкретизованої з Нінліль, і відповідно — тещею Енліля. Хоча менш поширена традиція називала її донькою Енліля, зазвичай її вважали донькою Ураш; посилання на Ана або Еа як на її батька з'являються лише в літературі першого тисячоліття до н. е. Її чоловіком був бог Хая[en]. Прямих свідчень про її храми та духовенство збереглося небагато, але літературні тексти часто завершуються доксологіями на кшталт «хвала Нісабі!». Вираз «будинок мудрості Нісаба», засвідчений у багатьох джерелах, імовірно, був загальною назвою установ, пов'язаних із письмом. Значущість Нісаби почала знижуватися після старовавилонського періоду, хоча згадки про неї трапляються ще за правління Набопаласара[121][122][123].
Забаба		Кіш		Забаба був богом війни й божеством-покровителем міста Кіш. Його головним храмом був Е-мете-урсаг. Найдавніші згадки про Забабу походять із ранньодинастичного періоду. За правління старовавилонських царів, зокрема Хаммурапі, саме Забабу, а не Нінурту, вважали головним богом війни. Первісно його вважали сином Енліля, проте Сіннахеріб називав його сином Ашшура. Спочатку дружиною Забаби була Іштар із Кіша, яку вважали окремою від Іштар з Урука, але після старовавилонського періоду цю роль перебрала Бау, водночас зберігаючи власний культ. У деяких текстах Забаба використовує зброю, зазвичай пов'язану з Нінуртою, і бореться з тими самими міфічними ворогами; іноді його навіть називали «Нергалом із Кіша», хоча всі три божества вважалися окремими. В одному зі списків богів він фігурує під назвою «Мардук битви[j]». Його головним символом був посох з орлиною головою, а суккалем[en] — Папсуккал[en][124][125][126].

У різних цивілізаціях протягом історії Месопотамії існувало багато відмінних міфів про створення світу^[127]. Найдавніші оповіді про творіння є простими наративами, написаними шумерською мовою та датованими кінцем III тисячоліття до н. е.^[128][129] Здебільшого вони збереглися у вигляді коротких прологів до ширших міфографічних композицій, присвячених іншим темам, таким як Інанна і дерево хулуппу, Створення кайла та Енкі та Нінмах. Пізніші оповіді є значно складнішими й містять кілька поколінь богів та первісних істот. Найдовшою й найвідомішою з них є вавилонська поема «Енума еліш», або Епос про створення, яка складається з семи табличок. Збережена редакція «Енума еліш» не могла бути записана раніше кінця II тисячоліття до н. е., однак вона значною мірою спирається на давніші матеріали, зокрема на твори аккадського, старовавилонського та каситського періодів першої половини II тисячоліття до н. е. Категорією первісних істот, поширеною в замовляннях, були пари божественних предків Енліля, а рідше — Ану^[32]. Принаймні в окремих випадках такі розгорнуті генеалогії приписувалися головним богам, щоб уникнути уявлень про божественний інцест^{[128][130][131]}.

Постаті, що з'являються в теогоніях, зазвичай вважалися давніми та вже не активними (на відміну від «звичайних» богів) у месопотамській релігійній уяві^[132].

Ім'я	Зображення	Відомості
Абзу		У вавилонському епосі творення «Енума еліш» Абзу є первісною невизначеністю, супругом богині Тіамат, якого вбиває бог Еа. Абзу уособлював підземні прадавні води[133].
Алала[en] та Белілі[en]		Алала та Белілі були предками Ану й зазвичай з'являлися як остання пара в списках богів, що приймали цю традицію його походження. Алала також був включений до хуритської та хетської міфології під іменем Алалу[134]. Можливо, Алалу й Белілі поєднували в пару лише тому, що обидва імена мають ітеративний характер. Ім'я Белілі могло також стосуватися богині, яку вважали сестрою Думузі. Існувала гіпотеза, що вона була тотожною первісному божеству, однак цей погляд не є загальноприйнятим, і Манфред Кребернік зазначає, що нині неможливо достеменно встановити, чи йдеться про одну й ту саму постать[135][136][137].
Аншар і Кішар		У деяких міфах і списках богів Аншар і Кішар постають як первісна пара — відповідно чоловіча та жіноча. У вавилонському «Енума еліш» вони є другою парою нащадків, народжених від Абзу та Тіамат, і батьками верховного Ана. Часткове перероблення «Енума еліш» новоассирійського періоду намагалося поєднати ролі Мардука й Аншара; Вілфред Ламберт[en] охарактеризував це як «цілком поверхове рішення, оскільки воно залишає сюжет у хаосі, приписуючи роль Мардука його прадідові й не намагаючись усунути виниклу плутанину». В інших пізніх джерелах Аншар іноді зараховується до числа «переможених» міфічних супротивників. В одному фрагментарному тексті селевкідського або парфянського часу він, імовірно, зазнає поразки від Енкі та маловідомої богині Нінамакалли[138][139].
Дурі та Дарі		Дурі та Дарі (похідні від аккадського вислову зі значенням «навіки-віків[k]») були предками Ану згідно з так званою «теогонією Ану». Вони уособлювали «вічний час як первісну силу творіння», і, ймовірно, сформувалися як персоніфікована форма ранішого космологічного уявлення. В одному тексті їх натомість названо предками Енліля. Уперше вони з'являються в замовлянні часів правління Самсу-ілуна (старовавилонський період)[140].
Енкі та Нінкі[en]		Енкі та Нінкі були двома первісними істотами, яких вважали першим поколінням серед предків Енліля. За ними в різних джерелах — списках богів, замовляннях, літургійних текстах та шумерській композиції «Смерть Гільгамеша», де однойменний герой зустрічає цих божественних предків у Підземному світі, — з'являється змінна кількість пар божеств, імена яких починаються на «Ен» та «Нін». Найдавнішим документом, що зберіг цю традицію, є список богів з Фари (ранньодинастичний період). Іноді всіх предків разом називали «Енкі та Нінкі». Енкі — предок Енліля — не слід плутати з богом Енкі/Еа, який є окремою та не пов'язаною з ним постаттю. Ім'я предкового Енкі означає «володар землі», тоді як значення імені бога Ериду є невизначеним і відмінним, про що свідчать деякі написання, зокрема з уживанням змінного знака g[141].
Енмешарра[en]		Енмешарра був другорядним божеством Підземного світу. Йому приписували сім, вісім або п'ятнадцять інших дрібних божеств як нащадків. Його символом був сушшуру (різновид голуба[l]). Іноді його вважали батьком Енліля або його дядьком. Тексти натякають на боротьбу між Енмешаррою та Енлілем (або, можливо, Нінуртою) і на його подальше ув'язнення. У деяких традиціях вважалося, що саме так Енліль здобув владу над долями. У пізньому міфі Енмешарра описується як ворог Мардука[41][142].
Лугальдукуга[en]		Лугальдукуга в деяких традиціях був батьком Енліля, хоча іноді його натомість називали дідом. Подібно до Енмешарри, його вважали переможеною теогонічною постаттю, і часом обох ототожнювали. Можливо, він був аналогом Ендукугі — іншого предка Енліля зі списків богів[143].
Намму		Намму — первісна богиня, яка в деяких шумерських традиціях вважалася матір'ю як Ана, так і Кі[en]. Згодом її почали сприймати як матір Енкі і шанували як важливу богиню-матір. Оскільки клинописний знак, яким записували її ім'я, є тим самим, що й знак для енґур — синоніма абзу, — цілком імовірно, що первісно її уявляли як уособлення підземних прадавніх вод[93].
Тіамат		У вавилонському епосі творення «Енума еліш» після відокремлення неба й землі богиня Тіамат та її супруг Абзу є єдиними існуючими божествами. Як чоловічо-жіноча пара, вони поєднуються, і Тіамат народжує перше покоління богів. Еа (Енкі) вбиває Абзу, після чого Тіамат народжує одинадцять чудовиськ, прагнучи помститися за смерть коханого. Зрештою Мардук, син Енкі та національний бог вавилонян, убиває Тіамат і використовує її тіло для створення землі. В ассирійській версії цього сюжету Тіамат натомість убиває Ашшур. Тіамат уособлювала первісні води, і складно визначити, як саме автор «Енума еліш» уявляв її зовнішність[144].

Ім'я	Зображення	Основні центри культу	Деталі
Аламмуш[en]		вшановувався разом із Нанною в Урі як його суккал	Аламмуш був суккалем[en] (візиром) бога Нанни. Він украй рідко згадується в збережених літературних текстах. В одному з випадків — імовірно, у фрагменті міфу про подорож Нанни — Аламмуш описується як «придатний для правосуддя, як Уту»[145].
Ама-архус[en]		Урук[146]	Ама-архус (Nin-amaʾarḫuššu; «(пані) милосердна мати») — маловідоме месопотамське божество, яке в одному з текстів тлумачиться як титул богині медицини Гули. Існує припущення, що присутність імені Ама-архус у пізніх теофорних іменах з Урука пояснює відсутність прямих згадок Гули, попри те що її культ у місті таки існував. Ймовірно, Ама-архус розглядали лише як прояв або синонім Гули, оскільки як окреме божество в Уруці вона більше не засвідчена[147][148].
Амасагнуді[en]		Урук[146]	Амасагнуді була дружиною Папсуккаля[en] у списку богів An = Anum[en] і в селевкідському Уруці. Згідно з одним старовавилонським текстом, вона виконувала функцію суккаля[en] Ану. Висловлювалося припущення, що первісно це було епітетом богині Ніншубур. Ассиріолог Франс Віггерманн (англ. Frans Wiggermann) перекладає її ім'я як «мати, яку неможливо відштовхнути»[149][150].
Амашілама			Амашілама була донькою Ніназу та його дружини Нінгіріди[en], а також однією з двох сестер Нінгішзіди. Вона відома зі списку богів An = Anum[en] та з однієї міфологічної композиції. Торкільд Якобсен[en] ототожнював її з богинею п'явок. Водночас, за зауваженням ассиріолога Натана Вассермана (англ. Nathan Wasserman), п'явки з упевненістю засвідчені лише в пізніх медичних текстах, а в месопотамській літературі вони радше символізують «небожественну, шкідливу істоту»[151][152][153].
Анту		храмовий комплекс Реш в Уруці[154]	Анту — богиня, створена в аккадський період як дружина бога Ану; у цій ролі вона постає і в списку богів An = Anum[en][29]. Її ім'я є жіночою формою імені Ану. Наприкінці I тисячоліття до н. е. Анту вшановували в Уруці в новозбудованому храмовому комплексі, присвяченому Ану[155]. Її піднесення поруч із чоловіком пов'язують із теологічною тенденцією доби Ахеменідів і Селевкідів, що розширювала роль цієї божественної пари коштом Іштар. Німецький антикознавець Вальтер Буркерт[en] припускав, що грецька богиня Діона, згадана в п'ятій пісні «Іліади» як мати Афродіти, могла бути калькою імені Анту[33][156][157].
Аннунітум[en]		Агаде[158] та Сіппар-Амнанум[en][159]	Аннунітум («войовнича») спочатку була епітетом Іштар, але згодом перетворилася на окрему богиню. Вперше вона згадується в документах періоду Третьої династії Ура. Аннунітум була богинею-воїном і поділяла низку епітетів з Іштар. Імовірно, на печатках її зображували зі зброєю, схожою на тризуб. У документах із Сіппара вона іноді виступала як божественний свідок. Богиня зі схожим ім'ям — Анну — ймовірно споріднена з нею та була популярною в місті Марі[160].
Аруру[en]		Кеш[en][161]	Аруру спочатку була окремою другорядною богинею, яку вважали лютою та пов'язаною з рослинністю. Попри відсутність початкового зв'язку з народженням або творінням, у пізніший період її ототожнили з Нінгурсаг. Іноді Аруру синкретизували з Нісабою[en]; у такому разі це злиття мало на меті підкреслити авторитет Нісаби[162].
Асаллухі[en]		Куара[en][163]	Асаллухі первісно був місцевим богом поселення Куара поблизу міста Еріду. Згодом його стали вважати богом магічних знань і сином Енкі та Нінгурсаг. Пізніше Асаллухі був поглинутий Мардуком і розглядався як один з його аспектів. У стандартній вавилонській магічній традиції ім'я «Асаллухі» вживається як альтернативне ім'я Мардука[163].
Ашгі[en]		Адаб та Кеш[en][164]	Ашгі був одним із головних богів міста Адаб у ранньодинастичний і саргонідський періоди та братом богині Лісін[en]. Первісно неясно, чи вважали його чоловіком, чи сином богині Нінту, тотожної Нінгурсаг. У пізніші часи Ашгі остаточно сприймали як її сина, а її чоловіка Шульпає у списку богів An = Anum[en] називали його батьком. Згодом Нінту замінила Ашгі як божество-покровителя Адаба[165][166][167].
Ая Шеріда, Нін-Айя		Сіппар та Ларса[168][169]	Шеріда (шумерською) або Ая (аккадською) була дружиною бога сонця Уту (Шамаша) та богинею світанку. Її найпоширенішим епітетом був kallatum, який можна тлумачити як «наречена» або «невістка». Особливої популярности її культ набув у старовавилонський та нововавилонський періоди[168][170].
Бел-царбі[en] Лугал-асал[171]		Шапаззу (Šapazzu)[172]	Бел-царбі — божество, ім'я якого аккадською мовою означає «владика тополі» (йдеться про вид Populus euphratica[en]). Його також могли вважати одним із богів, пов'язаних із підземним світом[171].
Белет-Сері[en]		Урук[173]	Белет-Сері («володарка степу») була богинею, що виконувала обов'язки писаря підземного світу. Її іноді ототожнювали з Гештінанною або з Губаррою — шумерським іменем Ашратум[en], дружини бога Марту[en][174][175].
Біртум[en]			Біртум був чоловіком богині в'язниць Нунгаль[en]. Його ім'я, яке аккадською мовою означає «кайдани» або «ланцюг», має граматично жіночий рід, проте позначає чоловіче божество[176].
Біту[en]			Основною функцією Біту була роль брамника підземного світу. У старіших дослідженнях його ім'я помилково читали як Неті. У міфі «Спуск Інанни в підземний світ[en]» Біту проводить богиню крізь сім брам підземного царства, знімаючи з неї по одному елементу одягу біля кожної брами. Унаслідок цього, постаючи перед Ерешкігаль, Інанна залишається оголеною й символічно позбавленою своєї сили[177][178][179].
Бізілла[en]		Гурсанкалама (Ḫursaĝkalama)[180]	Бізілла була богинею, тісно пов'язаною з Нанаєю. Припускають, що, як і Наная, вона належала до божеств кохання. Ймовірно, Бізіллу також вважали суккалем[en] Нінліль, дружини Енліля, у Гурсанкаламі — культовому центрі Нінліль поблизу Кіша[180][181].
Бунене[en]		Сіппар, Урук та Ашшур[182]	Бунене був суккалем[en] і візничим бога сонця Уту. Його вшановували в Сіппарі та Уруці в старовавилонський період, а згодом і в Ашшурі. За деякими джерелами, Бунене міг уважатися сином Уту. Водночас у Сіппарі його вважали зятем аккадського відповідника Уту — Шамаша; його дружиною була Маму[en] (або Мамуд), донька Шамаша та Аї[183][182].
Вер[en] Мер, Бер, Ілувер			Вер — бог погоди, якого вшановували переважно в північній Вавилонії та в Ассирії. Він фігурує в старовавилонській версії «Епосу про Гільгамеша», де зазначено, що Кедрова гора належала йому і що саме він призначив Хумбабу її охоронцем. Найімовірніше, Вер не є тотожним Ітур-Меру[en] з Марі, якого зазвичай вважають обожненим героєм[184][185].
Гільгамеш Більгамес		Урук, невелике селище поблизу Ура[186], Лагаш, Гірсу, Дер, Ніппур[187]	Більшість істориків загалом погоджується, що Гільгамеш був історичним царем шумерського міста-держави Урук, який, імовірно, правив у першій половині ранньодинастичного періоду[186][188]. Достеменно відомо, що наприкінці цього періоду Гільгамеша вшановували як бога в різних регіонах Шумеру. У XXI столітті до н. е. цар Урука Утухенгаль обрав його своїм богом-покровителем. Правителі Третьої династії Ура особливо шанували Гільгамеша, називаючи його своїм «божественним братом» і «другом». Саме тоді навколо нього виникла значна кількість міфів і легенд. Імовірно, у середньовавилонський період писар Сін-лекі-уннінні[en] уклав «Епос про Гільгамеша» — епічну поему аккадською мовою, що оповідає про його героїчні подвиги. На початку поеми Гільгамеша описано як «на третину людину, на дві третини божество». Свідчень про його культ у період після старовавилонської доби збереглося небагато. Одне з пізніх джерел повідомляє про вшанування Гільгамеша під час обрядів, пов'язаних із померлими, разом із Думузі та Нінгішзідою. У заклинаннях він зазвичай з'являється поруч із другорядними божествами підземного світу, такими як Нінгішзіда, Гештінанна або Намтар із родиною. Також існують свідчення, що Гільгамеша уявляли слугою Нергала та Ерешкігаль, зокрема перевізником мертвих[186][188][189].
Даму[en]		Ісін, Ларса, Ур та Гірсу[190]	Даму був богом, пов'язаним зі зціленням і медициною. Його вважали сином Нінісіни або Гули. У деяких текстах ім'я «Даму» використовується як альтернативне ім'я Думузіда, однак це може бути окреме слово зі значенням «син». Інше божество з ім'ям Даму також вшановували в Еблі та Емарі, але, ймовірно, йшлося про місцевого героя, а не про того самого бога зцілення. За тлумаченням Альфонсо Арчі (італ. Alfonso Archi), еблаїтського Даму слід розглядати як обожнену концепцію спорідненої групи, а не як персоніфіковане божество. Офіційний культ Даму зник після старовавилонського періоду[191][192][193].
Дінгірма		Кеш[en][194]	Дінгірма була богинею з міста Кеш, яку вважали аналогом Нінгурсаг. Її ім'я означає «піднесене божество». Хоча в літературних текстах імена Дінгірма та Нінгурсаг можуть чергуватися, в адміністративних документах із Кеша використовується виключно ім'я Дінгірма[195].
Думузі-абзу[en]		Держава Лагаш[196], особливо Кінунір[197]	Думузі-абзу — місцева богиня, покровителька Кінуніра, поселення на території держави Лагаш[194]. Її ім'я, яке, ймовірно, означає «добре дитя Абзу», іноді скорочували до Думузі, однак вона не має безпосереднього зв'язку з богом Думузі. Існує припущення, що в джерелах ранньодинастичного та саргонідського періодів ім'я Думузі часто стосувалося саме Думузі-абзу, а не чоловіка Інанни. Ймовірно, вона належала до кола божеств, пов'язаних із Нанше. У III тисячолітті до н. е. Думузі-абзу могли вважати дружиною Гендурсаги[en][198][197][199].
Дуттур[en]			Дуттур була матір'ю Думузі. Торкільд Якобсен[en] припускав, що її слід тлумачити як обожнення вівці. Водночас її ім'я не має очевидного етимологічного зв'язку з відомими назвами овець, тому висловлювалося припущення, що, хоча Дуттур безперечно була богинею, пов'язаною з худобою та скотарством, її культ не обмежувався виключно вівчарством[200][201].
Емеш			Емеш — бог-землероб у шумерській поемі «Суперечка між Зимою та Літом[en]» (ETCSL 5.3.3 [Архівовано 2021-05-07 у Wayback Machine.]), яка розповідає про те, як Енліль, прагнучи «встановити достаток і процвітання», створює двох богів — Емеша та Ентена, що уособлюють відповідно землеробство і скотарство. Між ними виникає суперечка, під час якої Емеш зазіхає на становище Ентена. Вони звертаються по суд до Енліля, який ухвалює рішення на користь Ентена. Після цього обидва боги радіють і миряться[202].
Енбілулу[en]		Вавилон[203]	Енбілулу був богом іригації. У джерелах ранньодинастичного періоду також засвідчене ім'я Нінбілулу, однак незрозуміло, чи йдеться про альтернативну форму того самого імені, чи про окреме, можливо жіноче, божество. Зв'язок між Енбілулу, Нінбілулу та Білулу з міфу «Інанна та Білулу [Архівовано 2021-10-03 у Wayback Machine.]» залишається неясним[204].
Енкімду[en]		можливо, Умма[205]	Енкімду описується як «владика дамб і каналів», а його характер іноді порівнюють із характером Енбілулу[en]. Існує припущення, що його вшановували в Уммі як уособлення місцевої іригаційної системи, хоча переконливих доказів цього небагато. Енкімду з'являється в міфі «Енкімду та Думузі», який спочатку був опублікований під назвою «Інанна віддає перевагу фермеру». Первісно вважалося, що Інанна в цьому тексті обирає саме Енкімду, проте після виявлення додаткових фрагментів від цієї інтерпретації відмовилися. У плачах Енкімду міг асоціюватися з Марту[en]. Зверталася увага на те, що Думузі не з'являється в жодному з текстів, де Енкімду згадується разом з Марту, що може свідчити про виконання останнім ролі бога-пастуха, протиставленого Енкімду подібним чином[206][207][208].
Енлілазі		Ніппур	Енлілазі був другорядним богом, якого вважали «наглядачем Екуру», головного храму Енліля[209].
Еннугі[en]		Ніппур[210]	Еннугі був богом, якого називали «владикою ровів і каналів» та «камергером Енліля». З огляду на подібне значення імені Гугалана до першого з цих титулів висловлювалося припущення, що обидва божества могли розглядатися як аналогічні[81][211].
Ентен			Ентен — божество-пастух у шумерській поемі «Суперечка між Зимою та Літом[en]» (ETCSL 5.3.3 [Архівовано 2021-05-07 у Wayback Machine.]). У цьому творі Енліль створює Емеша та Ентена як уособлення землеробства і скотарства. Між ними виникає суперечка за першість, яку Енліль вирішує на користь Ентена. Після суду обидва боги примиряються[202].
Ерра		Кута[212]	Ерра — войовничий бог, пов'язаний із мором і насильством. Його вважали сином бога неба Ана, а дружиною — маловідому другорядну богиню на ім'я Мамі, відмінну від богині-матері з таким самим ім'ям. Уже в аккадський період Ерру ототожнювали з Нергалом, і з часом його почали розглядати як один з аспектів цього бога, а їхні імена використовувалися як синоніми[213][214].
Еррагаль[en] Ерракал			Еррагаль, також відомий як Ерракаль, — божество, яке згадується порівняно рідко. Його зазвичай вважали формою Ерри, хоча, ймовірно, ці два боги мають різне походження. Еррагаль пов'язаний зі штормами та руйнуваннями, спричиненими ними. У списку An = Anum[en] він названий чоловіком богині Нінісіг і прирівнюється до Нергала. В «Епосі про Гільгамеша» та «Епосі про Атрахазіса» Ерракаль описується як той, хто «вириває причальні палі», спричиняючи Великий потоп[215].
Езіна Ашнан[en]		Адаб, Лагаш, Умма, Ур[216], Шуруппак[217]	Езіна, або Ашнан аккадською, була богинею зерна. Вона часто асоціювалася з Кусу, богинею очищення. У шумерській поемі Суперечка між худобою та зерном[en] Езіну та Лахара[en] створюють Аннуннаки, щоб забезпечити себе їжею. Хоча обидва божества виробляють її у великій кількості, вони сп'янівають від вина і починають сваритися, після чого Енкі та Енліль втручаються й оголошують Ашнан переможницею[218][219].
Гареус[en]		Урук	Гареус був богом, якого парфяни принесли до Урука в пізню античність. Близько 100 року н. е. вони збудували там невеликий храм[en] на його честь. Гареус був синкретичним божеством, що поєднувало елементи греко-римських і вавилонських релігійних традицій[220].
Газбаба[en]			Газбаба була богинею, тісно пов'язаною з Нанаєю, і, як і вона, асоціювалася з еротичним коханням. Текст Шурпу[en] описує її як ṣayyaḫatu («усміхнену»), що, ймовірно, відсилає до частих згадок усмішок в аккадській еротичній літературі. Її ім'я походить від аккадського слова kazbu, яке можна перекласти як «сексуальна привабливість»[221].
Гештінанна		Ніппур, Ісін та Урук[222]	Гештінанна була сільською аграрною богинею, яку іноді пов'язували з тлумаченням снів. Вона була сестрою Думузіда, бога пастухів. В одному з міфів Гештінанна намагається врятувати брата від демонів галла, послідовно ховаючи його в чотирьох різних місцях. В іншому міфі вона відмовляється видати місце його сховку навіть після катувань. Зрештою галла забирають Думузіда після зради неназваного «друга», однак Інанна постановляє, що Думузід і Гештінанна мінятимуться місцями кожні шість місяців: один перебуватиме в підземному світі, а інший — серед живих. Під час перебування в підземному світі Гештінанна служить писаркою Ерешкігаль. У Лагаші її вважали дружиною Нінгішзіди й пов'язували з його символом — мушхушшу. За спостереженням Джулії М. Ашер-Греве (англ. Julia M. Asher-Greve), у міфах Гештінанна була пов'язана з богинею Гештіндуду лише дружбою — рідкісним типом зв'язку між неспорідненими месопотамськими богинями[223][224].
Гібіл			Гібіл — обожнення вогню. За словами Джеремі Блека[en] та Ентоні Гріна (англ. Anthony Green), він уособлював вогонь у всіх його проявах: як руйнівну силу й нестерпну спеку месопотамського літа, а також як творчу силу — вогонь у ковальському горні та в печах для випалювання цегли, через що його вважали «засновником міст». Традиційно Ґібіля називали сином Ана та Шали, хоча іноді — сином Нуску[225].
Гугалана			Гугалана був першим чоловіком Ерешкігаль, цариці підземного світу. Його ім'я, ймовірно, первісно означало «інспектор каналів Ана», і він міг бути лише альтернативним іменем Еннугі[en]. Сином Ерешкігаль та Гугалани вважали Ніназу. У міфі «Спуск Інанни в підземний світ[en]» Інанна повідомляє брамнику, що спускається до підземного царства, аби бути присутньою на похороні Гугалани, чоловіка своєї старшої сестри Ерешкігаль[81][83][226].
Гунура[en]			Гунура була донькою Нінісіни й, відповідно, сестрою Даму[en]. Вона не асоціювалася з іншими богинями зцілення, такими як Нінкаррак[191].
Гатумдуг		Лагаш[227]	Гатумдуг була богинею з раннього пантеону Лагаша[227]. Хоча значення її імені залишається нез'ясованим, її описували як матір міста або його засновницю. Згідно з написами Гудеа, саме вона призначила йому ламму — божество-покровителя. У пізніший період Гатумдуг ототожнювали з Бау[228][229].
Ідлуругу[en] Ід		Ід (сучасний Хіт[en])[230]	Ідлуругу — бог, що уособлював концепцію випробування божим судом, зокрема річкою. Термін i7-lú-ru-gú («річка, що приймає людину» або «річка, що протистоїть людині») міг стосуватися як самого божества, так і відповідної судової процедури[231][232].
Ігалім[en]		Лагаш[233]	Ігалім — син Бау та Нінгірсу. У списках жертвоприношень його згадують поруч із Шульшагой[233][234].
Ілаба[en]		Агаде[61]	Ілаба був протягом короткого часу значним божеством у саргонідський період[61], однак в інші епохи месопотамської історії, ймовірно, був майже невідомий. Він тісно пов'язувався з царями Аккадської імперії[235].
Ілабрат		Ашшур[236], містечко поблизу Нузі[237]	Ілабрат — суккал[en], тобто особистий слуга, бога Ану. Він з'являється в міфі про Адапу, де повідомляє Ану, що південний вітер не дме через те, що Адапа, жрець Еа з Еріду, зламав йому крило[33][238].
Ішмекараб[en]		храм Шамаша Ебаббар[239] у Ларсі[240]	Ішмекараб — один з одинадцяти «богів Ебаббару, що стоять», божественних суддів, які допомагали Шамашу, а також член різних ассирійських груп богів-суддів. Божество має аккадське походження, а його ім'я означає «він (або вона) почув молитву». Ішмекараб згадується також в еламських джерелах як помічник бога-судді Іншушинака — як у юридичних документах, так і в текстах про підземний світ. Стать Ішмекараба залишається неясною, однак Вілфред Ламберт[en] уважав імовірнішим, що це було чоловіче божество[240][241][242][243][244].
Ірніна[en]			Ірніна — богиня перемоги. Вона могла виступати як самостійне божество з двору Нінгішзіди, а також як титул великих богинь[245][246].
Ісімуд		Вшановувався разом з Енкі як його суккал[en]	Ісімуд, пізніше відомий як Усму, був суккалем, або особистим слугою, Енкі. Його ім'я пов'язують зі словом «дволикий», і в мистецтві його зображували з двома обличчями по обидва боки голови. У міфах «Енкі та Нінгурсаг» і «Інанна та Енкі» він виступає вісником Енкі[247].
Ішум[en]			Ішум — популярний, хоча й не надто значний бог, відомий із Ранньодинастичного періоду й пізніших часів. У фрагментарному міфі його названо сином Шамаша та Нінліль, однак зазвичай його вважали сином Шамаша та його дружини Аї. Перша генеалогія, імовірно, виникла через плутанину між Суд (Нінліль) і Судаг — титулом дружини бога сонця. Загалом Ішум постає доброзичливим божеством, нічним вартовим і захисником. Його інколи ототожнюють із шумерським Гендурсагом[en], оскільки обох вважали чоловіками богині Нінмуг. Ішум також іноді пов'язувався з підземним світом і вважався божеством, що заспокоює Ерру — бога люті й насильства[248][249].
Кабта[en]			Кабта — божество, яке зазвичай згадується в парі з Нінсіанною[en][250].
Какка[en]		Машкан-шаррум (Maškan-šarrum)[251]	Какка — суккал[en] як бога Ану (у міфі «Нергал та Ерешкігаль»), так і Аншара (у списку богів An = Anum[en] та в епосі «Енума Еліш»). Какку не слід плутати з іншим, неспорідненим божеством з Марі — богинею зцілення на ім'я Какка, пов'язаною з Нінкаррак[en] і Ніншубур[252][253][254].
Канісурра[en]		Урук[255], Кіш[256]	Канісурра (також Гансурра, Ганісурра) — богиня з оточення Нанаї. Вона була відома під титулом bēlet kaššāpāti — «пані чаклунок». Її характер і функції залишаються не до кінця з'ясованими. Існує припущення, що спочатку її ім'я було назвою місця в пеклі через подібність до шумерського слова ganzer — входу до підземного світу. У пізніх теологічних джерелах її вважали перукаркою Нанаї та однією з двох «доньок Езіди»[255][257].
Кі[en]		Умма, Лагаш[258]	Кі — шумерська богиня, уособлення землі. У деяких шумерських міфах вона постає первісною істотою, що злягається з Аном для породження різноманітних рослин. Ан і Кі разом були об'єктом вшанування в Уммі та Лагаші в період Третьої династії Ура. Водночас свідчення про культ Кі є обмеженими, а її ім'я іноді записували без знака dingir, що позначає божественність. У фрагментарному пізньому новоассирійському списку богів Кі та іншу постать, ідентифіковану як дружину Ану — Ураш, — ототожнено під іменем «Кі-Ураш»[258][259][260].
Кіттум[en]		Бад-Тібіра, Рахабу[261]	Кіттум — донька Уту та Шеріди. Її ім'я означає «Істина»[262].
Кус [en]			Кус — бог пастухів, згаданий у «Теогонії Дунну[en]»[263].
Кусу[en]		Лагаш[258], Ніппур[264]	Кусу — богиня очищення, яку часто закликали в аккадських молитвах šuillakku — різновиді молитов із проханням про допомогу в особистих справах. Її вважали уособленням певного типу ритуальної кадильниці. У пізньому тексті зазначено, що «качка — це птах Кусу»[265][266].
Лагамал[en]		Дільбат[267][268]	Лагамал, чиє ім'я аккадською мовою означає «немає милосердя[242]», був другорядним богом, якого вшановували в Дільбаті як сина бога-покровителя міста Ураша[en] (не слід плутати з богинею землі[en]). Він асоціювався з підземним світом. Лагамала також шанували в Еламі, де його пов'язували з Ішмекарабом[en] та суддею підземного світу Іншушинаком[243][267][269].
Лагуда[en]		Немед-Лагуда (Nēmed-Laguda)[270]	Лагуда — бог, пов'язаний із Перською затокою. Він згадується в тексті «Звернення Мардука до демонів», де розповідається, що він возвеличив однойменного бога в «нижньому морі». Його могли асоціювати з іншими божествами, пов'язаними з морем, зокрема з Сірсіром і Лугальаббою[270][271].
Лахар[en]			Лахар — бог, пов'язаний із вівцями. Дослідження свідчать, що його зазвичай вважали чоловічим божеством, хоча в ранніх перекладах Семюеля Крамера його інтерпретували як богиню. У поемі «Суперечка між худобою та зерном[en]» Лахара й Ашнан[en] створюють Аннуннаки, щоб забезпечити себе їжею. Вони виробляють велику кількість харчів, але, сп'янівши від вина, починають сваритися, через що Енкі та Енліль втручаються й оголошують Ашнан переможницею[219][272].
Лац[en]		Кута[273], Лагаба[en][274]	Лац — одна з богинь, яких могли вважати дружиною Нергала. У Вавилонії вона стала найпоширенішою богинею, ідентифікованою в цій ролі, починаючи з правління Курігальзу II. В Ассирії подібна традиція простежується з часу правління Тіглатпаласара III. У старовавилонський період дружиною Нергала зазвичай уважали Маміту[en]. Вілфред Ламберт[en] припустив, що Лац могла бути богинею зцілення, оскільки пояснювальна версія списку богів Вайднера ототожнює її з Бау, тоді як інші подібні тексти зараховують її до кола Гули, які обидві також уважалися богинями зцілення[273][275].
Лісін[en]		Адаб та Кеш[en][164]	Лісін та її брат Ашгі[en] вшановувалися в містах Адаб і Кеш. Чоловіком Лісін був бог Нінсікіла[en]. У шумерський період Лісін уважалася богинею-матір'ю. Її ототожнювали із зорею α Скорпіона. У пізніший період статі Нінсікіли та Лісін були поміняні місцями[164][276].
Лугальабба[en]		Ніппур[277]	Лугальабба («Владика моря») — бог, пов'язаний як із морем, так і з підземним світом[278][279].
Лугальбанда		Урук, Ніппур та Куара[en][280]	Лугальбанда — ранній легендарний цар шумерського міста-держави Урук, якого згодом обожнили. Він був чоловіком богині Нінсун і батьком смертного героя Гільгамеша. Уже в Ранньодинастичний період Лугальбанду згадують як бога поряд із Нінсун у списках божеств; до того ж часу належить і короткий фрагмент міфу про нього. За часів Третьої династії Ура всі царі приносили жертви Лугальбанді в Ніппурі. Дві епічні поеми описують, як він самотужки долає небезпечні гори, попри тяжку хворобу. «Список шумерських царів» змальовує його як пастуха, що правив 1200 років. Він також мав тісні зв'язки з богинею Інанною[280].
Лугаль-ірра та Месламта-еа[en]		Кісіга[280]	Лугаль-ірра та Месламта-еа — пара богів-близнюків, яких вшановували в селищі Кісіга в північній Вавилонії. Їх уважали охоронцями дверей і, ймовірно, спочатку уявляли як близнюків, що сторожать ворота підземного світу та розрубують мертвих, коли ті проходять крізь них. У новоассирійський період їхні невеликі зображення закопували біля входів до будівель, причому Лугаль-ірра завжди містився ліворуч, а Месламта-еа — праворуч. Обидва боги зображувалися ідентично — в рогатих шапках, із сокирою та булавою в руках. Їх ототожнювали із сузір'ям Близнюків, названим на їхню честь[281].
Лулаль[en] Латарак		Бад-Тібіра[282][283]	Лулаль, відомий в аккадській традиції як Латарак, був богом, тісно пов'язаним з Інанною, хоча характер їхніх взаємин залишається неясним і суперечливим. Він з'являється в міфі «Спуск Інанни в підземний світ[en]». Найімовірніше, Лулаль був богом-воїном, але водночас асоціювався й із домашніми тваринами. В одному з гімнів його названо «владикою відкритої місцевості»[282][283].
Лумма[en]		Ніппур та Умма[284]	Читання теоніма LUM-ma залишається нез'ясованим. Бог із таким ім'ям уважався або охоронцем (udug) Екуру — храму Енліля в Ніппурі, або демоном підземного світу (галлу). Джанні Маркезі (італ. Gianni Marchesi) охарактеризував його як «демона-жандарма par excellence». Це було божество низького рангу, яке діяло під керівництвом інших богів, проте вважалося здатним винагороджувати праведність. Згідно з одним шумерським плачем, його матір'ю була богиня Нінмуг[en]. Також висловлювалося припущення, що спочатку він був обожненим людським правителем; подібне походження припускають і для інших богів схожого типу, зокрема Хаданіша, ім'я якого збігається з ім'ям царя Хамазі[285][286].
Мамі[en]Мама			Мамі, або Мама, — богиня-мати, ім'я якої означає «мати». Її іноді ототожнюють із богинею Нінгурсаг[53].
Маміту[en]		Кута[273]	Маміту — одна з богинь, яких могли вважати дружиною Нергала[273]; у старовавилонський період вона є найкраще засвідченою серед них. Імовірно, спочатку Маміту була дружиною Ерри, а не Нергала, і була перенесена до Кути разом із ним. Її ім'я може означати «клятва» або «іній», з огляду на подібність до аккадського слова mammû — «лід», «іній». Через омонімію з Мамі[en], богинею народження або «божественною повитухою», деякі дослідники припускали, що йдеться про одне й те саме божество, однак пізніше було доведено, що це різні богині[287][288][289].
Маму[en]		Сіппар[290]	Маму, або Мамуд, — донька Аї та Шамаша, яку вшановували в Сіппарі. Вона була богинею снів. Її чоловіком уважався Бунене[en][291].
Мандану[en]		Вавилон, Кіш[210]	Мандану — божественний суддя, засвідчений у джерелах після старовавилонського періоду, але відсутній у ранніших списках богів, зокрема у так званих списках Вайднера та Ніппура. За припущенням ассиріолога Манфреда Креберніка, Мандану можна розглядати як уособлення місць судочинства. Він належав до кола божеств, пов'язаних із Мардуком[292][293].
Манзат		Дер[294]	Манзат («Веселка») — аккадська богиня веселки. Її вшановували в місті Дер, а іноді вважали дружиною бога-покровителя цього міста — Іштарана. Її титули, зокрема «Пані настанов небес» і «Супутниця небес», підкреслювали астральний характер богині, хоча вона також асоціювалася з процвітанням міст. Поза межами Месопотамії Манзат шанували в Еламі, де її, ймовірно, вважали дружиною Сімута[en][295][296].
Марту[en] Амурру		Вавилон[297], Ашшур[298]	Марту, відомий в аккадській мові як Амурру, був божественним уособленням кочівників, які почали з'являтися на околицях месопотамського світу в середині III тисячоліття до н. е., спочатку із заходу, а згодом і зі сходу. Його описували як божество, що «лютує над землею, мов буря». В одному з міфів розповідається, як донька бога Нумушди наполягає на шлюбі з Марту, попри його непривабливі звички. У старовавилонському та каситському мистецтві Амурру зображували в довгому вбранні, з ятаганом або пастушим посохом[299].
Мішару[en]			Мішару («Правосуддя») — син Адада та Шали. Його дружиною була Ішарту («Праведність»)[300].
Нанібгаль		Ереш[301]	Нанібгаль спочатку була титулом або альтернативним іменем Нісаби, однак з часом сформувалася як окрема богиня, засвідчена у списку богів An = Anum[en] та в низці ритуалів. Вона мала власного чоловіка — Еннугі[en] — і виконувала особливу роль придворної дами богині Нінліль[302].
Німінтабба[en]		Ур[303]	Німінтабба — другорядна богиня з оточення Нанни, бога-покровителя Ура. За правління царя Шульгі вона мала храм в Урі. Можливо, спочатку Німінтабба була божеством більшої теологічної ваги, однак із часом її значення зменшилося[304].
Ніндара[en]		Гірсу[301], Ki'eša[305]	Ніндара був чоловіком Нанше[306].
Нінегаль[en] Белет Екаллім		Ніппур[307], Умма[308], Лагаш[308], Дільбат[174][309]	Нінегаль, або Нінегалла, відома в аккадській традиції як Белет Екаллім (обидва імені означають «володарка палацу»), була другорядною богинею — покровителькою палаців царів та інших високопосадовців. Вона вважалася дружиною Ураша, бога міста Дільбат, і в деяких місцях її вшановували разом із ним та їхнім сином Лагамалом[en]. Ім'я «Нінегаль» також могло вживатися як епітет інших божеств, передусім Інанни, а також Нунгаль[en]. За межами Месопотамії Нінегаль була популярною в Катні, де виконувала функцію богині-покровительки міста[174][310][311][312].
Нінгаль Ніккаль		Храм Екішнугаль в Урі[313] та Харран[314]	Нінгаль («велика цариця»), пізніше відома у спотвореній формі Ніккаль, була дружиною Нанна-Суена, бога місяця, і матір'ю Уту, бога сонця. Хоча її культ засвідчений у всі періоди месопотамської історії, дослідники зазвичай характеризують її роль як пасивну та допоміжну[314][315].
Нінгікуга[en]		Ур[316]	Нінгікуга — богиня очерету й боліт. Її ім'я означає «Пані чистого очерету». Вона була донькою Ана та Намму й однією з численних дружин Енкі[317].
Нінгіріда[en]			Нінгіріда — дружина Ніназу та мати Нінгішзіди і двох його сестер. Фрагмент, у якому Нінгіріда доглядає немовля Нінгішзіду, належить до небагатьох свідчень про божеств у дитячому віці та богинь-годувальниць у месопотамській літературі[151][318].
Нінхегаль		Сіппар	Нінхегаль — богиня достатку, яку вшановували в Сіппарі. Існує припущення, що саме її зображували на місцевих печатках із потоками води[290].
Нінімма[en]		Ніппур[264]	Нінімма — придворна дама Енліля, яку вважали його писаркою, а іноді й годувальницею його дітей. Як і інші богині з кола Енліля, вона мала храм у Ніппурі. У міфі «Енкі та Нінмах» Нінімма є однією з семи богинь народження разом із Шузіанною, Нінмадою, Ніншар, Нінмуг, Мумуду та Ніннігінною. Її чоловіком був Кусібанда[en], названий у пояснювальному тексті «Еа ювелірів». Існують також поодинокі згадки про Нінімму як про чоловіче божество; у такому разі його називали «Еа писарів»[319][320][321].
Нінкілім[en]			Нінкілім — божество, пов'язане з мангустами, поширеними в південній Месопотамії. У вавилонській народній приказці розповідається, що миша, втікаючи від мангуста до нори змії, вигукнула: «Я принесла тобі вітання від заклинателя змій!». Образ істоти, схожої на мангуста, також трапляється в старовавилонському гліптичному мистецтві, однак його значення залишається нез'ясованим[322].
Нінгіріма[en]		Муру[323], Гіріма поблизу Урука[324]	Нінгіріма — богиня, пов'язана із заклинаннями, водою та рибою, яку закликали для захисту від змій. Існує припущення, що ще в давнину її могли ототожнювати з Нінкілімом[en], божеством мангустів, однак у джерелах часів Асархаддона Нінгіріма все ще постає як окреме божество[322][325].
Нінгішзіда		Лагаш[326]	Нінгішзіда — бог, який зазвичай мешкав у підземному світі. Він був сином Ніназу, а його ім'я, ймовірно, означає «Владика доброго дерева». У шумерській поемі «Смерть Гільгамеша» герой після смерті зустрічає Нінгішзіду разом із Думузідом у підземному світі. Шумерський цар Гудеа з Лагаша вважав Нінгішзіду своїм особистим покровителем. У міфі про Адапу Нінгішзіду та Думузіда описано як охоронців воріт найвищого неба. Нінгішзіду також асоціювали із сузір'ям Гідри[327].
Нінгублага[en]		Кіабріг[328], Ур[329], Ларса[330]	Нінгублага — божество, пов'язане з великою рогатою худобою. Вважалося, що він опікується стадами, які належать богу місяця Нанні. Вживання яловичини було для нього табуйованим. Нінгублага також мав апотропеїчні функції й згадується в численних заклинаннях, зокрема проти укусів скорпіона[331][332].
Нінігізібара[en]		Умма[333], Урук[334]	Нінігізібара — обожнена арфа, яку іноді вважали радницею богині Інанни[333].
Нінкасі[en]		Шуруппак[217], Ніппур[264]	Нінкасі — богиня пива. Вона асоціювалася з богинею пивоваріння Шіраш. В одному з гімнів її названо донькою Енкі та Нінті, хоча там же зазначено, що її виховала Нінгурсаг. Іноді Нінкасі розглядали як чоловіче божество. У так званому списку богів Вайднера її зараховують до хтонічних божеств поряд із богинею в'язниць Нунгаль[en][335][336].
Нінкурра[en]			Нінкурра — донька Енкі та Нінсар[en]. Після інцесту з Енкі вона народила — богиню ткацтва й рослинності Утту[en][337].
Нінмада[en]			Нінмада — бог, якого вважали братом Ніназу і описували як заклинателя змій на службі в Ана або Енліля. Богиня з таким самим ім'ям згадується також серед помічниць Нінмах у міфі «Енкі та Нінмах»[246][338].
Нін-МАР.КІ[en] Нінмар?		Хурім (Ḫurim)[339], Гуабба[340], Лагаш[227]	Нін-МАР.КІ (читання непевне) — богиня, яку вважали донькою Нанше[341].
Нінмена		Утаб[342]	Нінмена — шумерська богиня народження, ім'я якої означає «Пані корони». Хоча в літературних текстах її синкретизували з більш відомими богинями цього типу, зокрема Нінгурсаг, у шумерській традиції вона ніколи повністю з ними не злилася[53][343].
Нінмуг[en]		Кісіга[344], Шуруппак[217]	Нінмуг — богиня-покровителька металургів. Вона була дружиною бога Ішума[en], а отже, в пізніші періоди — і Гендурсаги[en][194][345].
Нінпумуна[en]		Ур, Пузріш-Даган[en][346], можливо, Гішбанда[347]	Нінпумуна — богиня солоних джерел. Вона засвідчена лише в текстах з Ура та Пуцріш-Дагана періоду Третьої династії Ура, хоча, ймовірно, її також могли вшановувати в Гішбанді[348].
Ніншар[en] Ніннісіг?		Ніппур[349], Шуруппак[217]	Читання імені богині NIN.SAR (можливо, слід розуміти як «Пані трав») залишається непевним. Деякі дослідники віддають перевагу формі Ніншар, тоді як інші вважають імовірнішою форму Ніннісіг[338]. Вона належала до двору Енліля і вважалася його особистою м'ясницею. Її чоловіком був Еррагаль[en]. У міфі «Енкі та Нінмах» вона виступає як одна із семи помічниць однойменної богині[350][344][351].
Нінсіанна[en]		Храм Е-ешбарзіда в Урі та інші храми в Сіппарі, Ларсі та Уруці[352]	Нінсіанна — божество планети Венера, стать якого змінювалася залежно від місцевої традиції. В одному тексті її описано як «святий смолоскип, що наповнює небеса». Вона часто асоціювалася з гаруспіцією. Культ Нінсіанни засвідчений від часу Третьої династії Ура й до періоду Селевкідів. Іноді її вважали астральним аспектом Інанни, проте в Ісіні вона асоціювалася з Нінісіною, а в Ларсі Нінсіанна та Інанна постають як окремі богині. В окремих випадках її також пов'язували з еламською астральною богинею Пінікір[353][354][352][355].
Нінсікіла[en]			Нінсікіла — чоловік богині Лісін[en]. У пізніший період їхні статі були поміняні місцями, ймовірно, через плутанину між чоловічим месопотамським Нінсікілою та однойменною богинею з Дільмуна[164][356].
Нінсун		Урук[121]	Нінсун — богиня, ім'я якої зазвичай тлумачать як «володарка диких корів». Вона була божественною дружиною Лугальбанди, обожненого царя Урука, та матір'ю героя Гільгамеша[357][116].
Нінту			Нінту — шумерська богиня-мати, пов'язана з дітонародженням. Її ім'я буквально означає «Пані народження». Іноді її розглядають як аспект богині Нінгурсаг[358][53].
Нірах[en]		Дер[90]	Нірах — вісник бога Іштарана. Його ототожнювали зі зміями, і на кудурру він міг зображуватися у вигляді змії[90].
Нумушда		Казаллу[en][359], Кірітаб [360]	Нумушда — бог, пов'язаний із містом Казаллу. Його культ засвідчений від Ранньодинастичного періоду, але, ймовірно, припинився наприкінці Старовавилонського періоду. Нумушду вважали сином бога місяця Нанни й іноді розглядали як божество бурі. У міфі «Одруження Марду» неназвана донька Нумушди наполягає на шлюбі з кочовим богом пустелі Марту[en], попри його неприйнятний спосіб життя[359].
Нунгаль[en] Манунгаль		Храм Екур у Ніппурі[359], Лагаш, Сіппар, Дільбат[176]	Нунгаль, також відома як Манунгаль, — богиня в'язниць, пов'язана також зі смертною карою[336]. Її ім'я шумерською мовою означає «велика принцеса». У літературних текстах вона трапляється рідко[359]. У так званому списку богів Вайднера Нунгаль згадується серед хтонічних божеств, а іноді її називали епітетом Нінкурри[en] — «пані підземного світу»[361]. Згідно з одним гімном, її матір'ю була Ерешкігаль. Чоловіком Нунгаль уважали бога Біртума[en]. Ім'я Нінегаль інколи використовували як її епітет, і не виключено, що в Дільбаті Нунгаль та окрема богиня Нінегаль сприймалися як аналогічні божества[362][363][364].
Нунусдуг		Кісіга	Нунусдуг — другорядна богиня з міста Кісіга, засвідчена лише в Ранньодинастичний період. Її ім'я перекладається як «добра жінка»[365].
Нуску		Ніппур[366], Гарран[359]	Нуску — бог вогню та світла. Він був сином і міністром Енліля; іноді бог Гібіл описується як його син. Основним символом Нуску була запалена олійна лампа. У новоассирійський період він входив до групи божеств, яких вшановували в Гаррані, переважно серед населення, що розмовляло староарамейською мовою[359].
Пабільсаг[en]		Ісін, Ніппур та Ларак[7]	Пабільсаг — бог, культ якого засвідчено від Ранньодинастичного періоду й пізніше. Його вважали сином Енліля та чоловіком Нінісіни, богині-покровительки Ісіна. У деяких текстах Пабільсага ототожнюють із Нінуртою або Нінгірсу. Один шумерський вірш описує його подорож до Ніппура. Також вважалося, що Пабільсаг ототожнюється із сузір'ям Стрільця[7].
Панігінгарра		Адаб[367]	Панігінгарра — бог, якого вшановували в Адабі; його вважали сином Нінгурсаг і Шульпає. В одному з написів його названо «владикою кудурру». У пізніших джерелах Панігінгару синкретизували з Нінуртою. Він згадується в погано збереженому міфі «Ураш та Мардук»[368][369].
Садарнунна[en]		Ніппур[334]	Садарнунна була дружиною Нуску[334].
Сарпаніт		Есагіла у Вавилоні[370]	Сарпаніт — дружина Мардука. Її ім'я, ймовірно, походить від Сарпана — поселення поблизу Вавилона, яке, згідно з міфом про її шлюб із Мардуком, було подароване їй батьком Енлілем[27][132].
Сірсір[en]			Сірсір — бог моряків. У тексті «Звернення Мардука до демонів» він згадується разом із Лагудою[en], якого також пов'язували з морем[271].
Сідурі[en]			Сідурі, точніше Шідурі, — богиня, яка, згідно з «Епосом про Гільгамеша», тримала корчму на краю світу. У старовавилонських версіях епосу вона намагається відмовити Гільгамеша від пошуків безсмертя, закликаючи його натомість насолоджуватися простими радощами життя. Походження її імені залишається неясним. Особове ім'я, яке тлумачать як «вона — мій вал», засвідчене в джерелах часів Третьої династії Ура, а слово Šiduri також функціонувало як епітет божеств у хурритських текстах. У тексті Шурпу[en] її вважають богинею, пов'язаною з мудрістю[371][372].
Сілілі			Сілілі — маловідома богиня, яку вважали матір'ю всіх коней. Вона згадується лише один раз в «Епосі про Гільгамеша»[373].
Сумуган[en] Шаккан			Сумуган (також Сумукан) або Шаккан — бог, пов'язаний із чотириногими тваринами[374][375], насамперед ослами та дикими вівцями. У літературних текстах, зокрема гімнах, йому приписували також опіку над середовищем їхнього проживання та рослинністю. В одному з епітетів він постає як «пастух усього». Іноді Сумугана пов'язували з Уту, вважаючи його сином або придворним цього бога. Його атрибутом, імовірно, було руно. В окремих джерелах із ним порівнювали Енкіду[376][377][378].
Тадмуштум[en] Дадамушда		Кута[379]	Тадмуштум — донька Нергала. Вона могла вважатися дружиною Шубули[en] і, як і він, згадується серед божеств підземного світу в наявних джерелах[273][379][380].
Ташмету[en]		Калху[381]	В ассирійській міфології Ташмету — божественна дружина Набу, бога писарів і мудрості; у вавилонській традиції цю роль натомість виконувала богиня Нанаї. Ташмету асоціювали з мудрістю та привабливістю — рисами, які вона поділяла з Інанною та Нанаєю. Поетичний твір з бібліотеки Ашшурбаніпала описує ритуал, під час якого статуї Набу й Ташмету зближували для «весільної церемонії». В одному з листів згадується, що після цього обряду подружжя символічно перебувало в спальні протягом кількох днів, під час яких їм подавали розкішний бенкет. Культ Ташмету засвідчений відносно пізно; вона не згадується в текстах, датованих раніше за Старовавилонський період[381].
Туту[en]		Борсіппа[382]	Туту — бог-покровитель Борсіппи щонайменше від періоду Третьої династії Ура до Старовавилонського часу. Згодом він був синкретизований з Мардуком, і в епосі «Енума Еліш» ім'я «Туту» виступає лише як один з епітетів Мардука[383].
Ураш[en]		Ніппур[174]	Ураш — найраніше засвідчена дружина Ану, про що свідчать шумерські тексти III тисячоліття до н. е. Пізніше її роль дружини Ану була перенесена на Кі[en] — уособлення землі[29][33].
Ураш[en]		Дільбат[384]	У текстах із таких міст, як Ніппур, Ураш постає як богиня землі, однак у Дільбаті це ім'я належало неспорідненому чоловічому божеству — чоловікові Нінегаль[en] і богові-покровителю міста. Його вважали батьком Лагамала[en][174][385].
Уркітум[en] Україту		Урук[386]	Уркітум спочатку була епітетом Іштар зі значенням «урукська», але згодом оформилася як окрема богиня. Імовірно, вона виконувала функцію theos eponymos — божественного уособлення міста Урук. Вона була тісно пов'язана з Уцур-амассу[en][387][388].
Уцур-амассу[en]		Урук[389]	Уцур-амассу — божество, яке вважали однією з дітей Адада та Шали. Хоча спочатку її сприймали як чоловіче божество, згодом вона набула жіночої ідентичності та досягла певного впливу в Нововавилонському Уруці, де належала до оточення Іштар[300][390].
Утту[en]		Вавилон[391]	Утту — богиня ткацтва. Її ім'я походить від терміна, що означав частину ткацького верстата, і споріднене з шумерським дієсловом tuku — «ткати»[391]. Твердження, ніби її ім'я означає «павук» і що вона уявлялася як павук, ґрунтуються на обмеженому колі джерел; сучасні дослідження показують, що цей зв'язок підтверджується лише одним текстом, у якому її ім'я співвіднесено з аккадським словом uttutu («павук»). Утту вшановували в Е-ешгарі («будинку робочого завдання») — частині храмового комплексу Есагіла у Вавилоні. Вона з'являється у ранньому міфі «Енкі та Нінгурсаг», у якому вона чинить опір сексуальним домаганням свого батька Енкі, але він переконує її впустити його, використовуючи подарунок зі свіжих продуктів і обіцянку одружитися. Потім Енкі одурманює її пивом і ґвалтує. Її рятує дружина Енкі Нінгурсаг, яка видаляє сім'я Енкі з її піхви і висаджує його в землю, що призводить до росту восьми нових рослин, які Енкі пізніше з'їдає. Вона також з'являється у міфі «Енкі та світовий порядок» та в «Суперечці між вівцею і зерном»[392][393][394].
Хая[en]		Умма, Ур та Куара[en][395].	Хая — чоловік богині Нісаби[en]. Насамперед він був богом писарів, але також міг бути пов'язаний із зерном і сільським господарством. Крім того, Хая виконував функції брамника. У деяких текстах його ототожнюють із батьком богині Нінліль. Найбільше його вшановували за часів Третьої династії Ура, коли храми Хаї існували в містах Умма, Ур і Куара. У пізніші періоди він мав храм в Ашшурі й, імовірно, також у Ніневії. Бог на ім'я Хая вшановувався і в Марі, однак це могло бути інше божество[121][395].
Хегір[en] Хегірнунна		Гірсу[396]	Хегір, пізніше відома як Хегірнунна, була однією із семи божеств, яких називали «семирюшками Бау» або «сімома жрицями lukur Нінгірсу». Її ім'я перекладають як «служниця (високого) шляху»; воно пов'язане з маршрутом процесій у місті Гірсу в державі Лагаш[397].
Хендурсаг[en]		Гірсу[398]	Хендурсаг — шумерський бог, якого в написах описували як «бога-захисника з привітним обличчям». Вважалося, що він охороняє вулиці та брами вночі. Цар Гудеа з Лагаша в одному з написів називає його «вісником землі Шумер». Його дружиною спочатку могла бути Думузі-абзу[en], однак пізніше, внаслідок синкретизму з Ішумом[en], він уважався чоловіком богині Нінмуг[399][400].
Хумхум		Дур-Шарруку[401]	Хумхум — другорядний бог, якого вшановували в Дур-Шарруку (також відомому як Сіппар-Аруру) в північній Вавилонії. Асархаддон повернув його статую до місцевого храму[401].
Шаррахіту[en]		Вавилон, Урук[402]	Шаррахіту («Прославлена») — богиня, яку вшановували у Вавилоні за правління Асархаддона, а згодом і в Уруці. Її ототожнювали з Ашратум, дружиною Марту[en], а пізній езотеричний текст пояснює її ім'я як Ašrat aḫītu — «Ашратум, іноземка». В Уруці Шаррахіту асоціювалася з Белет-Сері[403][402][404].
Шаррат-Дері		Дер[90]	Шаррат-Дері — дружина Іштарана, місцевого бога шумерського міста-держави Дер. Її ім'я означає «Цариця Дера»[90].
Шеруа[en]		Ашшур[405]	Шеруа — ассирійська богиня, пов'язана з Ашшуром. Вона була єдиним божеством, спорідненість якого з Ашшуром не пояснювали через синкретизм з Енлілем. В ассирійських теологічних трактатах дискутували, чи була вона його дружиною, чи донькою. Її не слід плутати з Еруа — епітетом Сарпаніт[406].
Шала Медімша		Каркар[en][294]	Шала, також відома як Медімша («та, що має гарні кінцівки»), — дружина бога погоди Адада. Вона була богинею дощу й часто зображувалася оголеною на циліндричних печатках[407][294][300].
Шара		Умма[408], можливо, Телль-Аграб[168]	Шара — місцеве божество, пов'язане з містом Умма, де його головним храмом був Е-мах. Фрагмент кам'яної чаші з його ім'ям, знайдений на сміттєзвалищі в Телль-Аграбі на північний схід від Вавилона, свідчить, що його могли вшановувати й там. Шара також був богом-воїном і мав титул «герой Ана». У вавилонському міфі про Анзу він належить до богів-воїнів, яких просять повернути Таблицю долі, але відмовляється. У міфі «Спуск Інанни в підземний світ[en]» Шара є одним із трьох божеств, що вітають Інанну після її повернення. У міфі про Лугальбанду та в одному будівельному написі Третьої династії Ура Шару названо «сином» Інанни — традиція, яка суперечить усталеному образу Інанни як юної та безплідної богині[409].
Шубула[en]		Цупур-Шубула[410]	Шубула — другорядний бог, імовірно пов'язаний із підземним світом[411]. Його ім'я зазвичай виводять від аккадського дієслова ābalu(m) — «сушити», «бути сухим», хоча існує менш імовірна етимологія від wābalu(m) — «нести». Іноді припускають, що Шубула був сином Нергала; цю гіпотезу пов'язують із розташуванням його культового центру — Цупур-Шубула — поблизу міста Кута, присвяченого Нергалу. Водночас незрозуміло, чи список богів An = Anum[en] справді підтверджує таке походження, оскільки відповідний розділ має лакуну. За іншою реконструкцією Шубулу могли вважати сином Ішума[380][410][412].
Шуллат і Ханіш[en]			Шуллат і Ханіш — пара богів-близнюків, яких зазвичай згадують разом. В одинадцятій таблиці «Епосу про Гільгамеша» вони обидва з'являються у зв'язку з Ададом. Їхній характер уважався руйнівним. Вони могли асоціюватися з Ададом як безпосередньо, так і через Шамаша або божества з його кола, зокрема Мішару[en] та Уцур-амассу[en]. Цар Шульгі з Ура збудував храм, присвячений їм, однак його місце розташування невідоме[413][414].
Шульшагана[en] Shulshagana		Лагаш[233]	Шульшагана — син Бау та Нінгірсу[233].
Шульпає			Шульпа-є — божество, ім'я якого означає «юнацьке сяйво», хоча сам він не уявлявся юним богом. За однією з традицій, він був чоловіком Нінгурсаг, що суперечить поширеному зображенню Енкі як її чоловіка. В одній шумерській поемі жертви Шульпа-є приносять у підземному світі, а в пізніших джерелах він постає одним із демонів підземного світу. У так званому Канонічному списку храмів перелічено щонайменше десять храмів Шульпа-є, однак їхні назви та місця розташування не збереглися[415].
Шул-утула[en]		Гірсу, Лагаш[416]	Шул-утула був богом-покровителем династії, започаткованої Ур-Нанше[417].
Шузіанна[en]		Ніппур[194]	Шузіанна — богиня, яку вважали другою дружиною Енліля. Вона також з'являється в міфі «Енкі та Нінмах» як одна із семи помічниць цієї богині поруч із Нініммою, Нінмадою, Ніншар, Нінмуг, Мумуду та Ніннігіною. Іноді її називали донькою Енмешарри[en][194][338].

Назва	Зображення	Пов'язані божества	Деталі
Анзу Імдугуд		Нінурта[418]	Імдугуд, пізніше відомий як Анзу, — величезне монструозне птахоподібне чудовисько з головою лева, настільки велике, що помах його крил вважався причиною піщаних бур і смерчів. Імдугуд, імовірно, виник як уособлення атмосферного туману. У деяких описах він має «дзьоб, подібний до пилки», що вказує на те, що іноді йому приписували пташину голову. У шумерській міфології Імдугуд викрадає священні ме (глиняні таблички, на яких записані всі аспекти цивілізації) в Енкі. В аккадській міфології він викрадає Таблиці Долі в Енліля. В обох оповідях істоту викликає на бій Нінурта, який перемагає її та повертає викрадене законному власникові. У шумерській історії «Гільгамеш, Енкіду та підземний світ» Імдугуд є однією з кількох істот, що оселилися в дереві хулуппу, посадженому Інанною, і його проганяє герой Гільгамеш[419][420][421].
Башму		Ерешкігаль, Ніназу, Нінгішзіда, Тішпак[422]; Ішхара[423]	Башму («отруйна змія») — міфічна рогата змія, яка відігравала апотропеїчну (оберегову) роль у месопотамській релігії. Хоча в деяких контекстах її назва могла бути загальним словом для позначення будь-якої міфічної змії або дракона, вже у написах Гудеа вона розумілася як конкретна істота. Деякі тексти вказують на те, що Башму мав передні лапи. Подібною істотою був мушшатур, якого зображували у вигляді рогатої кобри[424].
Гіртаблілу[en]		Уту/Шамаш[425]	Гіртаблілу (Гіртаблуллу) — істоти з верхньою частиною тіла людини (lu-ulu — «дика людина») та нижньою частиною тіла скорпіона (gir-tab), які, за віруваннями, служили богові сонця Уту в шумерській міфології, а згодом — його аккадському відповідникові Шамашу. В «Епосі про Гільгамеша» людина-скорпіон і жінка-скорпіон охороняють ворота, крізь які щодня сходить і заходить сонце, хоча ймовірно, що цей мотив існував раніше незалежно від цього міфу. На відміну від більшості інших апотропеїчних істот, самець гіртаблілу в ритуалах захисту часто зображувався разом зі своєю жіночою парою[425].
Кілілі[en]		Іштар[426]	Кілілі — демон або другорядна богиня, що виконувала функції посланниці Іштар[426].
Кінгалудда			Кінгалудда — демон, ім'я якого означає «керівник бурі». У списку богів An = Anum[en] його описано як ilu lemnu — «злий бог», а ім'я записувалося з божественним детермінативом. Він також згадується в одному з плачів з Ура[427].
Кулуллу[en]		Енкі/Еа[428]	Кулуллу («людина-риба») — апотропеїчна істота, яку зображували у вигляді людини-риби, подібної до кентавра. В одному з текстів кулуллу має голову kissugu (істоти з наразі невстановленою ідентичністю), а не людську. Його описували як слугу Еа, що несе посудину, з якої виливається рідина — символ достатку та процвітання. У Кальху пара статуй кулуллу — самець і самиця — охороняла храм Набу[429].
Кусарікку[en]		Уту/Шамаш[430]	Кусарікку («людина-бізон») — істота, яку зображували у вигляді бізона з людським обличчям, що стоїть на задніх ногах, і яку пов'язували з богом сонця Уту. Зображення кусарікку поруч із лахму раніше іноді помилково інтерпретували як Енкіду та Гільгамеша[431].
Лахму[en]		Енкі/Еа[432]; Мардук[433]	Лахму («волохатий») — тип апотропеїчної істоти. Спочатку його пов'язували з Енкі, а пізніше — з Мардуком. На циліндричних печатках лахму іноді зображували як рибалку. У міфічних текстах згадується, що богові Енкі (Еа) служать п'ятдесят лахму. У новоассирійський період фігурки лахму з довгим волоссям і кучерявою бородою закладали під фундаменти будинків і храмів для захисту від демонів і хвороб. Лахму тісно пов'язаний із кусарікку, або «людиною-биком». У вавилонському епосі «Енума Еліш» Лахму та його дружина Лахаму постають як первісна пара[433][434].
Ламашту			Ламашту — богиня, яку описували як істоту з головою лева, зубами осла, оголеними грудьми, волохатим тілом, довгими пальцями та нігтями і ногами Анзу. Вірили, що вона живиться кров'ю немовлят, спричиняє викидні та раптову дитячу смерть. Хоча її традиційно вважали демоницею, здатність чинити зло самостійно без дозволу інших божеств свідчить про сприйняття Ламашту саме як богині. Для захисту від неї використовували амулети й талісмани. Вважалося, що вона пливе човном річкою Підземного світу, була пов'язана з ослами та вважалася донькою Ана[282][435].
Мушхушшу		Ніназу, Нінгішзіда; Тішпак; Мардук, Набу; Ашур[103]	Мушхушшу («лютий» або «жахливий змій») — драконоподібна істота, іноді гібрид лева і дракона, яку в месопотамському мистецтві зображували як слугу різних богів. Спочатку його пов'язували з Ніназу, а згодом — із Нінгішзідою та Тішпаком. У середньовавилонський період мушхушшу став символом Мардука, а пізніше — і його сина Набу. Після руйнування Вавилона Сінаххерібом цей символ було перейнято. Апотропеїчне використання зображень мушхушшу ґрунтувалося на вірі в його роль безстрашного захисника божественних володарів Ашуром[103].
Небесний бик[en]			Небесний бик — міфічний звір, якого Іштар вимагає у свого батька Ану як у шумерській поемі «Гільгамеш і Небесний бик», так і в Таблиці VI стандартного аккадського «Епосу про Гільгамеша» після того, як Гільгамеш відкидає її залицяння. Ану віддає його їй, і вона випускає його у світ, спричиняючи масштабні руйнування. Гільгамеш та Енкіду зрештою вбивають бика. Небесного бика ототожнюють із сузір'ям Тельця, а той факт, що Енкіду кидає його стегно в Іштар після перемоги, може пояснювати, чому в сузір'ї нібито бракує задньої частини[436].
Пазузу			Пазузу — демонічний бог, добре відомий вавилонянам та ассирійцям у I тисячолітті до нашої ери. Його зображували з собачоподібним обличчям, виряченими очима, лускатим тілом, пташиними пазурами, крилами та іншими гібридними рисами. Вважалося, що він є сином бога Ханбі. Пазузу сприймали як захисну істоту, що оберігала від хвороботворних вітрів і могла примусити Ламашту повернутися до Підземного світу. Амулети з його зображенням використовували для захисту немовлят і вагітних жінок[437].
Себітті[en]		Нергал[438], Нарунді[439]	Себітті — група з семи антропоморфних постатей, яких по-різному описували як слуг Нергала, синів Енмешарри[en], богів чужоземних народів (Елам, Гутії тощо) або астральних чи атмосферних духів. У месопотамській традиції їхньою сестрою вважалася еламська богиня Нарунді. Хоча Себітту мали руйнівний характер, їх не завжди вважали злими. Вони виконували апотропеїчну функцію, зокрема в ритуалах захисту будинків, і в таких контекстах їх зображували озброєними сокирами. В одному з текстів аналогічну групу, ототожнену з Плеядами, названо «семиголовою булавою» Інанни[440].
Сухурмашу[en]		Енкі/Еа[428]	Сухурмашу — істота, яку шумери уявляли як різновид риби, а аккадці — як гібрид риби й кози. В шумерських текстах його називали «високим жерцем-очищувачем Абзу», а в апотропеїчних ритуалах пов'язували з екзорцизмом. Сухурмашу також використовували як символічне уособлення Еа на кудурру. На відміну від багатьох інших подібних істот, він не фігурує серед воїнів Тіамат в епосі «Енума Еліш», що може свідчити про його мирніший характер[441].
Угаллу[en]		Ішкур/Адад[442]	Угаллу («великий день» або «великий звір негоди») — клас істот у месопотамській міфології, засвідчений після періоду Ур III. Термін міг позначати кілька різновидів істот, яким у різних текстах приписували як доброзичливі, так і зловісні риси. Угаллу зазвичай зображували як «лева-демона» з людським тілом, лев'ячою головою та пташиними пазурами. Його вважали виконавцем божественної волі та джерелом захисту, тому зображення угаллу з'являлися на апотропеїчних амулетах[443].
Урідімму[en]		Мардук та Сарпаніт[444]	Урідімму («скажений пес» або «скажений лев») — апотропеїчна істота, пов'язана з Мардуком і його дружиною Сарпаніт, яких у середньовавилонський період вважали його володарями. Урідімму сприймали як брамника цих божеств. Ритуали з використанням фігурок урідімму з кедрового дерева передбачали молитви до Мардука й Сарпаніт із проханням наділити зображення цілющою силою та зробити істоту заступником людей[445].
Урмахлуллу[en]			Урмахлуллу — апотропеїчна істота з нижньою частиною тіла лева та верхньою частиною тіла людини, засвідчена переважно в Ассирії. Зображення цієї істоти є пізніми й рідкісними, а її роль у міфології залишається неясною, хоча вона іноді згадується в апотропеїчних ритуалах[446][447].
Урмахлуллу[en]		Набу[448]; Нінкілім[en][449]	Ушумгаллу («головна отруйна змія») — апотропеїчний змій-монстр, подібний до Башму. У списку богів An = Anum[en] він виступає як суккал[en] Нінкілім, тоді як у деяких пізніших текстах його ототожнювали з драконом Набу замість мушхушшу[449][448].
Ханбі			Ханбі — батько бога-демона Пазузу[450].
Хумбаба Хувава[451]			Хумбаба (також Хувава, Хуппіпі, Хуббубу) — чудовисько, що мешкало в Кедровому лісі та було переможене Гільгамешем і Енкіду в «Епосі про Гільгамеша». Скульптурні зображення голови Хумбаби виконували апотропеїчну функцію в месопотамських храмах. У текстах оменів Хумбабу часто згадують у зв'язку з його незвичайною зовнішністю; його обличчя порівнювали з нутрощами жертовних тварин. Запропоновані в науці ототожнення з богом Хумхумом із північної Вавилонії, еламським богом Хумпаном або Комбабосом, згаданим Лукіаном Самосатським, загалом не вважаються переконливими[452][453].

Назва	Зображення	Місце походження	Деталі
Ахура-Мазда		Персія	За сасанідського панування на території сучасної Месопотамії (нині Ірак) було споруджено низку храмів вогню, присвячених Ахура-Мазді. Зокрема, такі храми існували в Ербілі та Мадаїні[454].
Аллатум Аллані[en]		Хурритські області, можливо, зокрема Хашшум[en][455]	Аллані, відома в Месопотамії під ім'ям Аллатум, була хурритською богинею підземного світу[456]. Її культ було запроваджено в Месопотамії в період Третьої династії Ура як шанування самостійного божества. Відомо принаймні про один її храм, імовірно розташований в Урі[457]. Аллані продовжували вшановувати й у давньовавилонський період[458]. У пізніші часи її ототожнювали, а згодом і повністю асимілювали з богинею Ерешкігаль. У деяких документах вона пов'язується з Ішхарою; у хурритських джерелах ці богині добре засвідчені як пара, що пояснюється спільністю певних функцій. Аллані не слід плутати з Аллою або Аллою-Гулою, суккалем[en] Нінгішзіди[455][459][460].
Анаїта		Персія	За свідченням Беросса, культ Анаїти був запроваджений Артаксерксом I у багатьох містах месопотамської частини його імперії, зокрема у Вавилоні. Вважається, що ці заходи були спрямовані передусім на іранське населення міст з метою прив'язати регіональні двори до імперського центру, а не на нав'язування перських божеств вавилонянам[461][462].
Аполлон		Греція	Елліністичні царі династії Селевкідів вважали Аполлона богом-покровителем своєї династії та запровадили його культ у Месопотамії. На місцевому рівні Аполлона синкретизували з Набу, однак грекомовні громади Селевкії-на-Тигрі спорудили святилище Аполлону Комею та вшановували цього бога під ім'ям Аполлон, використовуючи поєднання грецької й месопотамської іконографії. Культ Аполлона та Артеміди Дайттай було перенесено до Селевкії-на-Евлаї (перезаснованих Суз) з Антіохії. Страбон повідомляв про існування храму Аполлона на острові Ікарос у Перській затоці, де розташовувався гарнізон, що збудував численні споруди в грецькому стилі[463][464][465][466].
Артеміда		Греція	У Месопотамії та Сирії Артеміду ототожнювали з богинею Нанаєю. Це ототожнення мало тривалий вплив на образ Нанаї, додавши їй асоціації з місяцем і стрільбою з лука. Культ Аполлона та Артеміди Дайттай був перенесений з Антіохії до Селевкії-на-Евлаї в Елімаїді[467]. Грецькі поселенці на острові Ікарос мали святилище Артеміди та здійснювали посвяти Артеміді Сотейрі (Рятівниці); за повідомленням Страбона, на острові також існував оракул Артеміди Таврополос[468][469][470].
Ашратум[en]		Аморейські області[471]	Ашратум (або Ашіратум у документах з Ларси) була аморейською богинею, яка в Месопотамії стала асоціюватися з богом Марту[en]. Окрім уявлення про них як про пару, обидва божества мали спільний зв'язок із горами та степами. За висновком Стіва А. Віггінса, попри спорідненість імен месопотамської Ашратум та угаритської Асірат (Атірат), вони не були тотожними божествами, а розвивалися паралельно з одного джерела. Ашратум описували як «невістку бога Ана». У Вавилоні існував храм, присвячений їй, під назвою Ехілікаламма («Дім розкоші країни»). У ранніх наукових працях Ашратум помилково пов'язували з Іштар через спільний епітет, однак цей епітет застосовувався до багатьох богів, зокрема Мардука й Нергала, і не може слугувати підставою для їх ототожнення[472].
Атаргатіс		Сирія	Поклоніння богині Атаргатіс засвідчене в Едесі, Хатрі та Дура-Европос у Верхній Месопотамії в селевкідський і римський періоди. У синкретичному релігійному середовищі Верхнього Євфрату в перші століття нашої ери Атаргатіс асоціювали з Артемідою, Афіною та Аллат. У Дура-Европос вона мала власний храм, відокремлений від храму Артеміди, а її іконографія виявляє схожість з образом богині Тюхе[473][474].
Афіна		Греція	Теракотові статуетки Афіни відомі з селевкідського Вавилона. Вона також була одним із найпопулярніших божеств, зображених на буллах із селевкідської Месопотамії, де Афіну представляли як у типі Промахос, так і Парфенос[475][476].
Белет Нагар[en]		Тель-Брак[en], Тель-Лейлан[en][477]	Белет Нагар була богинею-покровителькою сирійського міста Нагар. Її культ було запроваджено в Месопотамії в період III династії Ура, імовірно через її зв'язок із царською владою та роль божественного свідка під час укладання торговельних угод. Існує припущення, що «Хабурітум», відома з подібних месопотамських джерел, і хурритська Набарбі є однією й тією ж богинею[478][479][480].
Белет-Шухнір і Белет-Террабан[en]		Шухнір і Террабан[481]	Белет-Шухнір і Белет-Террабан були парою богинь, яких вшановували в період Третьої династії Ура. Найімовірніше, їхній культ було запозичено з територій на північ від Ешнунни, поза зоною прямого месопотамського впливу, де розташовувалися відповідні міста. Напис на печатці пов'язує обох богинь із Тішпаком. Відомі фестивалі на їхню честь дослідники характеризували як похмурі; вони включали церемонію плачу, «фестиваль ланцюгів» і святкування, відоме лише під назвою «місце зникнення». Припускають, що ці ритуали могли відображати втрачений міф про сходження до підземного світу або про полон цих двох божеств. Зазвичай вони згадуються разом, хоча в месопотамських документах трапляються й поодинокі згадки Белет-Шухнір, тоді як Белет-Террабан окремо засвідчена в Сузах за правління Пузур-Іншушинака[482][483].
Бес		Єгипет[484]	Бес був єгипетським богом ігор і розваг. Його зображували у вигляді повнолицього, кривоногого карлика з непропорційно великою головою, витріщеними очима, висунутим язиком, пухнастим хвостом і, зазвичай, великою пір'яною короною. Образи майже ідентичного бога-карлика набули широкого поширення на всьому Близькому Сході протягом I тисячоліття до нашої ери та часто трапляються в Сирії, Палестині й Аравії. Ассирійською та вавилонською мовами його ім'я, ймовірно, передавалося як Пессу. Бес, вочевидь, був єдиним єгипетським богом, якого широко вшановували в усій Месопотамії, однак його роль у місцевій релігії була ближчою до апотропеїчної істоти, подібної до лахму, кусарікку чи мушхушшу, ніж до повноцінного божества[485][486].
Геракл		Греція	У Месопотамії культ Геракла був синкретизований із культами Нергала та перського божества Веретрагни й виконував апотропеїчну функцію. Фігурки Геракла широко представлені в археологічних знахідках з Хатри, а культова статуя Нергала використовувала іконографію грецького героя[487][488].
Даган		Туттуль[489] і Терка[490]	Даган був головним богом регіону середнього Євфрату, вважався божеством процвітання та «батьком богів». Хоча його культові центри ніколи не були великими політичними державами, сам бог користувався значною популярністю, а його культ мав міжнародне значення вже в період Ебли. Через подібне становище в пантеонах Дагана частково ототожнювали з Енлілем. Водночас у месопотамській релігії він мав окрему функцію як бог, що дарує правителям владу над західними землями. У Ніппурі Даган ділив храм з Ішхарою, однак, попри висновки ранніх досліджень, ці божества не вважалися парою, а лише мали спільне регіональне походження[491][492][493].
Інзак[en] Ензаг		Дільмун[494]	Шумери вважали Інзака головним богом ділмунського пантеону, однак самі ділмуніти сприймали його як бога Агару — землі у східній Аравії. Його головний культовий центр містився на острові Файлака, де йому був присвячений храм. Інзак згадується разом зі своєю дружиною Мескілак у документах з Ніппура та в серії заклинань «Шурпу». У нововавилонський період Інзака ототожнювали з Набу, під іменем Муаті[494][495].
Іншушинак[en]		Елам, особливо Сузи[496]	Іншушинак (від шумерського «Владика Суз») був одним із головних богів еламського пантеону. Він асоціювався з царською владою та підземним світом і виступав богом-покровителем міста Сузи. У деяких месопотамських текстах Іншушинак з'являється як бог підземного світу; зокрема, у списку богів An = Anum[en] його зараховано до почту Ерешкігаль. Його помічниками були Лагамар та Ішмекараб — божества з аккадськими іменами, які первісно вшановувалися в Месопотамії. Франс Віггерманн висловив припущення, що Іншушинак і месопотамські боги Іштаран, Ніназу, Нінгішзіда та Тішпак можуть розглядатися як група «транстигрідських богів-змій», які існували на межі еламської та месопотамської культур. Це пояснюється їхнім спільним зв'язком із судом, потойбічним світом і символікою змій, а також близьким розташуванням головних культових центрів[497][243].
Ішхара[en]		Ебла[498], хурритські області[499]	Еблаїтська богиня досемітського та дохурритського походження. Вона належала до групи західних божеств, запроваджених у Месопотамії в період Третьої династії Ура[500], і ділила храми з Белет Нагар в Урі, а також із Даганом у Ніппурі. Через асоціацію з Іштар вона поступово набула рис богині кохання та стала пов'язаною зі шлюбом[501]. Її символами були Башму, який зазвичай асоціюється з богами підземного світу[422], а також скорпіони, що також мали шлюбну символіку. Згідно з хурритським джерелом, її вважали донькою Енліля[423][502][493].
Кумарбі		Хурритські області, особливо Уркеш[503]	Кумарбі був одним із головних богів хурритського пантеону. Його частково ототожнювали з Енлілем, а також із Даганом, через роль «батька богів». Кумарбі мав хтоничний характер і був пов'язаний із зерном та ідеєю процвітання. У месопотамських джерелах він згадується в ассирійському тексті Такульту як бог міста Таїте, поряд із Набарбі та Самнухою[504][503].
Манзінірі		Елам[505]	Еламське божество, відоме переважно з уривчастих згадок, зокрема про «ліс Манзінірі». Воно фігурує в листі ассирійського царя Асархаддона, адресованому еламському правителю Уртаку, як одне з божеств, покликаних гарантувати мир між двома монархами, поряд з ассирійськими богами Ашуром, Белом, Набу, Сіном, Шамашем, а також Іштар Ніневійською та Іштар Арбельською. Вілфред Ламберт[en] висловив припущення про можливий зв'язок цього божества з каситською богинею Мінізір або Мірізір[505][506].
Мескілак[en]		Ділмун[494]	Мескілак була ділмунською богинею та дружиною Інзака. У месопотамській традиції її вважали донькою Енкі та Нінхурсаг під ім'ям Нінсікіла. Імовірно, згодом її було ототожнено з Ташметум, дружиною Набу. Іноді її називали Нін-Ділмун, що означає «Пані Ділмуна»[507][494].
Набарбі[en]		Хурритські області, особливо Таїте[en]	Набарбі, ім'я якої перекладають як «та, що з Навара», була хурритською богинею, можливо, аналогічною Белет Нагар. У месопотамських джерелах вона засвідчена в ассирійському тексті Такульту, де згадується разом із Кумарбі та Самнухою як одне з божеств міста Таїте[503][508].
Нарунді[en]		Сузи	Еламська богиня з Суз, яка в месопотамській традиції вважалася аналогічною Іштар або Нанаї та вже в давньовавилонський період набула виразної апотропеїчної функції. Месопотамці вважали її сестрою Себітту[en], а в списках богів ототожнювали з так званою «Божественною сімкою Еламу» — месопотамською групою еламських божеств[439].
Нінатта і Кулітта[en]		Хурритські області	Богині-музикантки, які завжди згадуються як пара і виконували роль служниць богині Шаушки. В Ассирії їх було включено до почту Іштар у її храмі в місті Ашшур[503][509].
Пінікір		Елам[423]	Еламська богиня, яку сучасні дослідники вважають аналогічною Іштар, хоча раніше її помилково ототожнювали з Кірірішею. Її культ був також поширений серед хурритів у Сирії та Анатолії. Гері Бекман[en] припускає, що в ці регіони її вшанування було перенесене з месопотамського джерела. Аккадський список богів, відомий з копії з Емара, свідчить, що її ототожнювали з Нінсіанною[en][510][511].
Сімут[en]		Елам[46]	Сімут був еламським богом, пов'язаним із планетою Марс, і вважався вісником богів. Його ім'я використовували як теофорний елемент у давньовавилонських власних іменах, тоді як у списках богів його ототожнювали з Нергалом. Існує припущення, що аккадська богиня Манзат, яка згодом набула популярності в Еламі, вважалася його дружиною[26][512][513].
Тішпак		Ешнунна	Тішпак був богом, який замінив Ніназу як божество-покровителя міста Ешнунна[514]. Він успадкував більшість його функцій та атрибутів, зокрема символи плуга, двох булав, а також образи змій і змієподібних істот, таких як мушхушшу. Загальновизнано, що Тішпак мав іноземне походження. Якщо в ранніх наукових працях висловлювалися припущення про його хурритське коріння та можливий зв'язок із Тешубом, то сучасні дослідження надають перевагу еламській етимології його імені, так само як і імені його сина Наншака, відомого зі списків богів[515][516][517].
Умбідакі Нупатік[en]		Хурритські області	Умбідакі був богом, якого вшановували в храмі Іштар Арбельської в новоассирійський період. Припускають, що він був аналогом хурритського бога Нупатіка і, ймовірно, був запроваджений у Арбелу після захоплення його статуї під час воєнних дій[518].
Хабурітум[en]		Сікані[519]	Хабурітум була богинею, ім'я якої тлумачать або як «ту, що з Хабура» (річки або прилеглої місцевості), або як «ту, що з міста Хабура». Перший варіант вважається імовірнішим, оскільки її культовим центром, очевидно, було Сікані, розташоване біля витоку річки Хабур, а не місто Хабура поблизу сучасної Ель-Хасаки. У Месопотамії її вшановували поряд з іншими західними божествами, зокрема Даганом та Ішхарою[520].
Харбе		Батьківщина каситів у Загросі	Харбе, імовірно, був верховним божеством каситського пантеону. Його символом, відомим з деяких месопотамських кудурру (межових каменів), був птах із головою, повернутою назад[521][522].
Хаххарнум і Хайяшум[en]		Хурритські області[523]	Хаххарнум і Хайяшум були месопотамською адаптацією хурритських слів на позначення неба і землі — eše hawurni[523]. Хоча в хурритській традиції ця пара не вшановувалася як персоніфіковані божества, в Месопотамії вони з'являються як первісні боги в кількох текстах. Хамурну (Хаххарнум) окремо згадується в копії списку богів Anšar = Anum, де його також тлумачать як одне з імен бога Ану. До встановлення хурритського походження їхніх імен Хаххарнум і Хайяшум описувалися як маловідомі первісні божества[524][525][526].
Хумбан		Елам[423]	Хумбан був еламським богом, пов'язаним із концепціями царської влади та божественного захисту (кітен). У месопотамських джерелах він з'являється лише епізодично в новоассирійський період, а в коментарі до серії заклинань «Шурпу» його ототожнюють з Енлілем, імовірно через спільну роль як божеств, що надають владу людським правителям. Ранні дослідники іноді помилково вважали Хумбана тотожним іншому еламському богові — Напіріші[en]. Дані з «Адміністративного архіву Персеполя[en]» свідчать, що його культ був запозичений персами від еламітів. Раніше висловлюване припущення про зв'язок Хумбана з Хумбабою нині вважається малоймовірним[527][357].
Шалаш[en]		Ебла[528], Туттуль[529]	Шалаш була дружиною сирійського бога Дагана. Вона згадується разом із ним у написах на циліндричних печатках періоду Ісін-Ларса[en][530].
Шаушка		Ніневія, Нузі[en] та інші хурритські центри	Шаушка була хурритською богинею, яку вважали аналогічною Іштар, зокрема як «Іштар із Субарту» або «Іштар Ніневійську». Попри хурритське походження, найдавніші згадки як про саму Шаушку, так і про її головний культовий центр — Ніневію — походять із месопотамських джерел[531][532]. Вона засвідчена в релігійних документах періоду Третьої династії Ура, а її вшанування, імовірно, тривало й у пізніші часи, про що свідчить згадка в списку підношень з давньовавилонського Ісіна[533][534]. Храм, присвячений Шаушці, існував також у Вавилоні. Її культ істотно вплинув на формування образу ассирійської Іштар Ніневійської, хоча остання також зазнала впливу богині Нінліль[535][536][537].
Шукамуна і Шумалія[en]		Батьківщина каситів у Загросі	Шукамуна і Шумалія були парою каситських богів, яких вважали божествами-покровителями каситської династії Вавилона. На низці кудурру вони зображені у символічній формі птахів, що сидять на жердині[538][539].
Шувала[en]		Мардаман[en][540]	Шувала була богинею-покровителькою Мардамана — міста, розташованого на півночі сучасного Іраку. Вона засвідчена в джерелах періоду Третьої династії Ура і, ймовірно, була божеством підземного світу хурритського походження[540].
Ябру[en]		Елам?[541]	Згідно з месопотамськими джерелами, зокрема зі списком богів An = Anum[en], Ябру був богом, подібним за своїми рисами до Ану або Енліля. Хоча його характеризують як еламське божество, він не засвідчений у жодних відомих джерелах з власне Еламу[541].
Ягве Ель, Елогім, Ель-Шаддай, Яг		Царства Ізраїль та Юдея[542][543][544]	Ягве був національним богом ізраїльтян, які первісно мешкали в левантійських царствах Ізраїль та Юдея. У 586 році до нашої ери нововавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим, зруйнував Храм Соломона та депортував значну частину юдейської еліти до Вавилона, що увійшло в історію як Вавилонський полон[545][544]. Сучасні дослідники загалом погоджуються, що значна частина так званої Второзаконничої історії була відредагована юдейськими священиками, які перебували у вигнанні у Вавилоні[543][546]. Тексти Ісаї, також створені у Вавилоні, містять першу чітко сформульовану юдейську тезу про неіснування чужих богів і проголошення Ягве єдиним і верховним Богом. Значну частину Тори, імовірно, було написано та скомпільовано вже після вигнання, коли перська влада дозволила євреям повернутися на батьківщину[542][547][548].

• Месопотамська релігія — загальний огляд вірувань.
• Шумеро-аккадська міфологія — міфологія основних етносів Дворіччя.
• Аннунаки — категорія вищих божеств.
• Енума Еліш — космогонічний епос про створення світу.
• Зикурат — культова архітектура Месопотамії.