PL EN DE FR ES IT PT RU JA ZH NL UK TR KO CS SV AR VI FA ID HU RO NO FI

Антоніу Жузе Сегуру

Антоніу Жузе Сегуру
порт. António José Seguro Редагувати інформацію у Вікіданих
Антоніу Жузе Сегуру
Антоніу Жузе Сегуру
Обраний Президент Португалії
Нині на посаді
На посаді з9 березня 2026
ПопередникМарселу Ребелу де Соза
Генеральний секретар Соціалістичної партії
23 липня 2011 — 22 листопада 2014
ПопередникЖозе Сократеш
НаступникАнтоніу Кошта
Народився11 березня 1962(1962-03-11)[1] (63 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Пенамакор[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаKnownlyx encyclopedia image Португалія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materISCTE — Лісабонський університетський інститут і Universidade Autónoma de Lisboad Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяСоціалістична партія Португалії Редагувати інформацію у Вікіданих
Knownlyx encyclopedia image Медіафайли у Вікісховищі

Антоніу Жузе Мартінс Сегуру (нар. 11 березня 1962, Пенамакор) — португальський політик, член і колишній генеральний секретар Соціалістичної партії. Обраний президент Португалії.[3] Колишній міністр та один із найвпливовіших політиків в уряді Антоніу Гутерреша; депутат Асамблеї Республіки та колишній голова парламентської фракції соціалістів; викладач університету.

Біографія

Народився 11 березня 1962 року у селищі (фрегезії) Пенамакор, округ Каштелу-Бранку на сході Португалії поблизу кордону з Іспанією. Батько майбутнього політика Домінгуш Санчес Сегуру володів магазином канцелярських товарів, мати, Марія ду Сеу Мартінш, була домогосподаркою. Середню шкільну освіту Антоніу отримав у рідному селищі та в Каштелу-Бранку, і вже у шкільні роки виявляв живий інтерес до громадянської та політичної активності[4].

Початок навчання та кар'єри політика

У 1979 році Антоніу Сегуру відправився на навчання в Лісабон, почав вивчати організацію та управління бізнесом в Університетському інституті ISCTE, проте стрімке залучення в діяльність молодіжного крила Соціалістичної партії і партійне життя (у лютому[5] він став повноправним членом і на той момент він не завершив навчального курсу. До серйозного навчання Сегур повернувся лише майже через 20 років, вже маючи за плечима успішну політичну кар'єру, в тому числі досвід роботи в уряді; магістерську дисертацію в галузі політичних наук він захистив у 2010 році[4].

З 1985 по 1990 роки був президентом Національної ради у справах молоді [a], з 1990 по 1994 роки — генеральним секретарем молодіжного відділення Соціалістичної партії. Брав участь у роботі міжнародних молодіжних об'єднань — був головою Молодіжного форуму Європейського Союзу, заступником голови Міжнародної спілки молодих соціалістів[6].

Права рука лідера соціалістів та член уряду

1991 року був вперше обраний депутатом Асамблеї Республіки. На виборах генерального секретаря Соціалістичної партії на початку 1992 року виступив на підтримку кандидатури Антоніу Гутерріша, і після перемоги останнього над Жорже Сампайю на цих виборах став керівником кабінету генсека соціалістів, а з 1994 року увійшов у Постійну комісію Національного секретаріату стратегії та тактики партії[7].

Після перемоги соціалістів на парламентських виборах 1995 року у сформованому Гутеррішем уряді Антоніу Жозе Сегуру спочатку обійняв посаду державного секретаря у справах молоді, а потім заступника державного секретаря за прем'єр-міністра. Після реорганізації уряду ця його посада була перекваліфікована на посаду міністра — заступника прем'єр-міністра [b][8].

Робота в Європарламенті та повернення в уряд

На виборах 13 червня 1999 року Сегуру був обраний депутатом Європарламенту. Очолював у ньому групу португальських депутатів-соціалістів, був заступником голови парламентської групи Партії європейських соціалістів. Був співавтором доповіді про Ніцький договір про майбутнє Європейського Союзу, який багато в чому визначив процес поглиблення інтеграції та розширення Євросоюзу в контексті вступу до нього східноєвропейських країн[9].

Наприкінці червня 2001 року прем'єр-міністр Гутерріш, який поставив собі завдання реформувати уряд, запропонував Антоніу Сегуру посаду свого заступника в ранзі міністра у своєму кабінеті. Незважаючи на перспективні перспективи, що відкрилися перед ним у Брюсселі, і високу оцінку своєї роботи з боку колег-парламентаріїв, Сегуру не вважав за можливе відхилити цю пропозицію і склав із себе мандат євродепутата. 7 липня 2001 року він вступив на свою нову посаду[9].

Переобирався до парламенту на чолі списку соціалістів від округу Брага у 2005, 2009 та 2011 роках, очолював парламентські комісії з освіти та економіки, був координатором плану реформи уряду у 2007 році[7].

Лідер соціалістів

Навесні 2011 року, після того, як Соціалістична партія зазнала поразки на парламентських виборах, і її лідер Жозе Сократеш подав у відставку з посади лідера партії, Антоніу Сегуру висунув свою кандидатуру на виборах нового лідера та здобув впевнену перемогу, набравши 68 % голосів[5]. Ще більш переконливою — 96,5 % голосів — була його перемога за підсумками виборів на XIX загальнонаціональному з'їзді соцпартії через два роки, у 2013 році[10].

Однак згодом співвідношення сил у керівництві партії почало змінюватися. На муніципальних виборах 2013 року Соціалістична партія досягла одного з найкращих результатів за всю свою історію, а також здобула перемогу над коаліцією PSD / CDS–PP на виборах до Європейського парламенту у 2014 році. Тим не менш, цю перемогу критики лідерства Сегуру розцінили як недостатньо переконливу, що спонукало тодішнього мера Лісабона Антоніу Кошту вступити в боротьбу за лідерство в Соціалістичній партії, кинувши виклик Антоніу Сегуру[6].

На попередніх виборах лідера партії у вересні 2014 року О.  Кошта випередив А.  Сегуру, для останнього ця поразка стала серйозним ударом, і він вирішив відійти від активної партійної та політичної діяльності. 28 вересня, не чекаючи остаточного голосування, він оголосив про намір подати у відставку з посади лідера Соціалістичної партії, а через десять днів склав із себе обов'язки члена Державної ради та мандат депутата парламенту[6][9].

Кандидат у президенти Португальської республіки

Залишивши політику, Антоніу Жозе Сегуру десять років прожив із сім'єю в Калдаш-да-Раїнні, присвятивши себе приватному життю, викладацькій та дослідницькій роботі та підприємництву. Уникав спілкування з журналістами і вкрай рідко виступав із публічними заявами політичного характеру. Становище почало змінюватися лише наприкінці 2024 року, коли Педру Нуну Сантуш (на той час ще лідер соціалістів) вперше згадав ім'я Сегуру як можливий кандидат на чергових виборах президента країни у січні 2026 року. Пізніше в інтерв'ю португальській службі CNN він сам заявив, що не виключає такої можливості[11]. На початку червня 2025 року Сегуру підтвердив свій намір і включився у передвиборчу боротьбу, спочатку як незалежний кандидат, оскільки керівництво соціалістів на тому етапі не було готове визнати його як офіційного кандидата партії[12] [c].

Примітки

  1. ↑ Асамблея Республіки Португалія — 1976.
  2. ↑ Members of the European Parliament, Членове на Европейския парламент, Diputados al Parlamento Europeo, Poslanci Evropského parlamentu, Medlemmer af Europa-Parlamentet, Mitglieder des Europäischen Parlaments, Euroopa Parlamendi liikmed, Βουλευτές του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου, Députés au Parlement européen, Feisirí Pharlaimint na hEorpa, Zastupnici u Europskom parlamentu, Deputati al Parlamento europeo, Eiropas Parlamenta deputāti, Europos Parlamento nariai, Az Európai Parlament képviselői, Il-Membri tal-Parlament Ewropew, Leden van het Europees Parlement, Posłowie do Parlamentu Europejskiego, Deputados ao Parlamento Europeu, Deputații în Parlamentul European, Poslanci Európskeho parlamentu, Poslanci Evropskega parlamenta, Euroopan parlamentin jäsenet, Europaparlamentets ledamöter
  3. ↑ Projeção SIC: António José Seguro eleito Presidente da República. SIC Notícias (порт.). 8 лютого 2026. Процитовано 8 лютого 2026.
  4. ↑ а б António José Seguro (PDF) (порт.). Cision Espresso. 27 червня 2025. Процитовано 13 січня 2026.
  5. ↑ а б António José Seguro Eleito Secretário-Geral (PDF) (порт.). Acçao Socialista No. 1360. Julho de 2011. Процитовано 15 січня 2026.
  6. ↑ а б в Mariana Ribeiro Soares - RTP (9 січня 2026). Uma década depois, António José Seguro regressa à política com a mira em Belém (порт.). RTP Notícias. Процитовано 14 січня 2026.
  7. ↑ а б Ana Lemos, Agência Lusa (21 листопада 2025). Sem pressa e após interregno de uma década, Seguro está de volta para concorrer a Beléms (порт.). SIC Notícias. Процитовано 13 січня 2026.
  8. ↑ António José Seguro (порт.). Infopédia. Процитовано 14 січня 2026.
  9. ↑ а б в Rui Gomes. António José Seguro, Um de Nós. — 1a edição. — Casa das Letras, 2025. — P. 138 – 141. — ISBN 978-989-581-630-9.
  10. ↑ António José Seguro (порт.). Infopédia. Процитовано 14 січня 2026.
  11. ↑ António José Seguro (порт.). Infopédia. Процитовано 14 січня 2026.
  12. ↑ António José Seguro (порт.). Infopédia. Процитовано 14 січня 2026.
  13. ↑ PS aprova apoio à candidatura de António José Seguro. RTP Notícias (порт.). 19 жовтня 2025. Процитовано 17 січня 2026.


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>

Content available under CC BY-SA 4.0.

Source: Wikipedia.