Українська радикальна партія (1890)

Українська радикальна партія
Країна	Україна
Голова партії	Іван Франко
Засновник	Драгоманов Михайло Петрович
Дата заснування	1890
Дата розпуску	1950
Штаб-квартира	Львів
Ідеологія	народництво, соціал-демократія, лівий націоналізм, соціалізм
Членство в міжнародних організаціях	Соціалістичний робітничий інтернаціонал (1940)
Кількість членів	приблизно 20 тис. чоловік

Украї́нська радика́льна па́ртія (УРП; спершу Русько-Українська радикальна партія — РУРП, а з 1926 Українська соціалістично-радикальна партія — УСРП) — перша українська політична партія на території України, заснована 4 жовтня 1890 у Львові на базі радикальних молодіжних (драгоманівських) гуртків, що постали в Галичині в кінці 1870-х років під впливом Михайла Драгоманова.

Голови (лідери) партії: Іван Франко (до 1898), Михайло Павлик (до 1914), Микола Лагодинський (до 1919), Лев Бачинський (1930; довгий час найвпливовіший діяч УРП), Іван Макух.

Визначними членами партії були, крім згаданих: Іван Блажкевич, Кирило Трильовський (найпопулярніший її діяч), М. Коберський, Дмитро Ладика, В. Лисий, Михайло Матчак, Осип Назарук (до 1922—1923), О. Павлів, І. Попович, Матвій Стахів, С. Жук, Яцко Остапчук та інші.

З УРП були пов'язані визнані письменники: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Осип Маковей та Денис Лукіянович.

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Северина Даниловича, Кирила Трильовського й інших на з'їзді, що відбувався 4—5 жовтня 1890 року у Львові під головуванням І. Франка.

З'їзд схвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович і Михайло Павлик.

РУРП була першою українською політичною партією європейського зразка — з суцільною програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила би рахуватися влада.

Радикальний рух прагнув до секуляризації українського громадського й культурного життя та поборював (критикував) Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке тоді відігравало провідну роль в Галичині.

У 1895 році, на IV з'їзді було прийнято доповнення до програми РУРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. На тому ж з'їзді РУРП склала під впливом Юліана Бачинського заяву про політичну самостійність українського народу.

1895 року від неї обрано трьох послів до Галицького сейму, а 1897 року — двох до віденського парламенту (Т. Окуневський, Р. Яросевич).

На з'їзді 1897 року висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами УРП влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право.

РУРП організувала селян і робітників, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу, виховувала діячів із селян і робітників, організувала жіноцтво. Мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «Нову еру».

Драгоманов вважав заснування партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя УРП. Смерть Драгоманова (1895) пришвидшила процес диференціації в радикальному русі. З 1895 року в партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. Цей процес згодом призвів до розламів в УРП.

1899 року з партії вийшли соціалісти-марксисти та радикальні народовці:

• Микола Ганкевич, Юліан Бачинський, Роман Яросевич, Семен Вітик й інші заснували Українську соціал-демократичну партію;
• Володимир Охримович, Євген Левицький, В'ячеслав Будзиновський, Теофіл Окуневський, Іван Франко й інші створили разом з більшістю народовців Українську націонал-демократичну партію.

РУРП стала фактично партією селян. Після УНДП вона була найсильнішою українською партією в Галичині; разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, в якій відігравала роль лівої опозиції щодо центристської УНДП.

1901 року у віденському парламенті вона отримала мандати двох послів, а в 1907 і 1911 роках — мандати п'яти послів (Л. Бачинський, В. Стефаник, К. Трильовський, М. Лагодинський, П. Лаврук). 1913 року в Галицькому сеймі РУРП здобула мандати шести послів.

1904 року була прийнята нова програма РУРП.

У 1900-х роках завдяки діячам УРП (зокрема К. Трильовському) створено пожежно-руханкову організацію «Січ», а у 1913 році — парамілітарне товариство Українські січові стрільці^[1].

З проголошенням ЗУНР УРП увійшла до складу Української Національної Ради (УНРада); члени Державного Секретаріату від неї були: Дмитро Вітовський — секретар військових справ й Іван Макух — внутрішніх справ; Лев Бачинський був віцепрезидентом УНРади. Після занепаду української держави УРП створила коаліцію з Українською народною трудовою партією в Міжпартійній Раді у Львові.

На першому по війні (1 квітня 1923) і на наступних з'їздах доповнено програму, за якою УРП визначала себе як організацію працюючих мас України, що стоїть на соціалістичних позиціях, які прагне здійснити в українській незалежній державі з республіканським устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціалізації всіх засобів продукції. УРП відмежувалася від Української соціал-демократичної партії, яка з 1923 року орієнтувалася на радянську Україну.

1925 року з'їзд УРП ухвалив постанову проти співпраці з українськими «буржуазними партіями», засудив колоніальну політику більшовиків супроти України, проголосив гасло: «Вся земля селянам без викупу».

У 1926 році, після приєднання до УРП волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію, а в квітні 1931 року вступила до Соціалістичного робітничого інтернаціоналу.

Партія бойкотувала (спільно з усіма політичними організаціями Галичини) вибори до польського сейму 1922 року. До виборів 1928 року пішла самостійно (здобула 11 мандатів до сейму і три до сенату), а 1930 року виступила у виборах спільно з УНДО (поділ мандатів в пропорції 1:3); посли УРП створили в сеймі і сенаті окремий клуб. Наступні вибори УРП бойкотувала з причини недемократичності виборчої системи.

У 1934 році партія налічувала 20 000 членів.

УРП заснувала свої організації — молоді «Каменярі» і Союз українських працюючих жінок — «Жіноча Громада»; під її впливом було видавництво і народний університет «Самоосвіта» (1930—1939); партійно-політичну літературу видавало видавництво «Громада» (1922—1939).

Пресові органи: «Народ» (1890—1895 і 1919), «Хлібороб» (1891—1895), «Громадський голос» (1895—1939, з перервами) та ін.

По Другій світовій війні, у 1946 році УСРП відновила свою діяльність на еміграції, і 1948 року взяла участь у створенні Української Національної Ради. 1950 року об'єдналася з УСДП й іншими соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.

Лідерами УСРП на еміграції були Матвій Стахів, В. Лисий та ін.

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 125-річчя створення РУРП відзначалося на державному рівні^[2].

• Українська радикальна партія (1904)

• П. В. Шкраб'юк. Русько-Українська радикальна партія [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 401. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Жан Поль Химка. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) // Journal of Ukrainian Graduate Studies. Volume 4, Number 2. Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1979.
• Badeni J. Radykali ruscy. — Krakow 1896
• Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. — К., 1914
• Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму // ж. «Україна», кн. 6. — К., 1926
• Макух І. На народній службі. — Детройт, 1958
• Ryszard Tomczyk, Rusko-Ukraińska Partia Radykalna 1890—1914, Szczecin 2007, ISBN 978-83-7518-020-6
• Ryszard Tomczyk, Radykałowie i socjaldemokraci. Miejsce i rola lewicy w ukraińskim obozie narodowym w Galicji 1890—1914, Szczecin 2007, ISBN 978-83-7518-031-2
• Ryszard Tomczyk, Ukraińska Partia Radykalna w II Rzeczypospolitej 1918—1926, Szczecin 2007, ISBN 978-83-60903-28-5
• Яковлєв Ю. Русько-Українська радикальна партія на Перемишльщині (1890-ті рр.): основні напрями діяльності // Другий Міжнародний науковий Славістичний колоквіум, присвячений пам'яті члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Павла Степановича Соханя, 18 листопада 2015 р. (м. Київ). — С. 209—230.
• Яковлєв Ю. Русько-Українська радикальна партія на Мостищині (1890-ті рр.): діяльність місцевого осередку // Історичні пам'ятки Галичини. Матеріали VI-ї краєзнавчої конференції (4. ІІІ. 2016). — Львів, 2016. — С. 289—297.
• Яковлєв Ю. Між наукою та політикою: Михайло Грушевський і Русько-Українська радикальна партія (1894—1899) // Symposium historiographicum Czercasiensium = Черкаський історіографічний симпозіум / За ред. В. Масненка. — Т. І (Присвячений 150-річчю від дня народження Михайла Грушевського). — Черкаси, 2016. — С. 186—210.
• Яковлєв Ю. Жіноче питання в діяльності Русько-Української радикальної партії (1890-ті рр.) // Ucraina Magna. - К., 2017. - Vol. II: Українська жінка у іншонаціональному середовищі: побутовий та громадянський вияви / За заг. ред. В. Піскун; упоряд. Д. Гордієнко та Ю. Горбач. - С. 113 - 143.
• Яковлєв Ю. Часопис “Радикал” як джерело вивчення діяльності Русько-Української радикальної партії (1895–1896) // Український історичний збірник. – К., 2018. – Вип. 20. – С. 241–269.

• Українська радикальна партія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1955. — 1000 екз.
• Програма Руско-украінскоі радикальноі партіі. // Народ, 15.10.1890 [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Програма Русько-української радикальної партії 1890 р. [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
• О програмі руско-україньскої радикальної партії. // Дѣло, 20.10.1890 [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• М.Павлик. На дорогу. // Народ, 01.11.1890 [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Северин Данилович. Самостійність «Діла» перед людскою культурою. // Народ, 01.11.1890 [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• М.Павлик. Наші селяне й радикалізм. // Народ, 01.12.1890 [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• «Радикали» против народовцїв. // Дѣло, 23.12.1890 [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Интриги противників нашої идеї. // Дѣло, 23.04.1891 [Архівовано 19 травня 2016 у Wayback Machine.]
• Українська (Русько-українська) радикальна партія // Електронна бібліотека України. Енциклопедія [Архівовано 5 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Галичина, 1890 р. Українська радикальна партія
• Ігор Мельник. Перша політична партія в Україні // Zbruch, 18.10.2015 [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Ігор Мельник. Річниця першої «Січі» // Zbruch, 05.05.2015 [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Євген Нахлік. Іван Франко і Радикальна партія // Zbruch, 07.06.2016 [Архівовано 18 червня 2016 у Wayback Machine.]